О политической ситуации в Украине и украинских профсоюзах (интервью с Олегом Верником на веб-сайте “Леворадикал”)

Трудно уследить за политическими новостями хотя бы одной России. Для россиян второе место после новостей о собственном зазеркалье заняла Беларусь. Неутомимо говорят об Украине лишь на путинских пропагандистских каналах. Мы решили погрузить наших читателей в украинскую повестку. Для этого мы взяли интервью у председателя Всеукраинского независимого профсоюза “Захист праці”, участника Украинской Социалистической Лиги Олега ВЕРНИКА.

Олег, по российскому ТВ об Украине говорят чаще, чем о России. Пропагандисты пугают россиян нацистскими батальонами, ужасами декоммунизации. При этом, что происходит на деле, из России непонятно. Погрузи нас в контекст реальной политической ситуации в стране с точки зрения местных левых. Как поменялась политическая жизнь после 2014 года? Действительно ли на левых оказывают террористическое давление?

1. Огромная благодарочка за возможность общения. Твой вопрос очень глубокий и комплексный. Я постараюсь его разделить в своем ответе на несколько подвопросов. Итак…Разумеется, что Украина и украинский контекст интересуют российскую государственную пропаганду. Формирование всевозможных страшилок вокруг Украины – это элемент противостояния, тут как раз все понятно. К большому сожалению, Украина зачастую дает повод российской пропаганде для гиперболизации такого рода фактажа. Давайте возьмем те же ультраправые добровольческие батальоны. Разумеется, что после начала военных действий на Донбассе большое количество протестной правой молодежи рвануло на фронт. Новые майданные власти также, разумеется, вполне логично воспользовались данным обстоятельством. С одной стороны, они смогли несколько укрепить добровольцами в целом не особо боеспособную на начало 2014 года армию, а с другой стороны – убрать с улиц Киева и областных центров большое количество радикальной и протестной молодежи. Не только праворадикалы, кстати, шли в добробаты. Были там и левые, причем, с разных организаций и политических традиций. Просто их было намного меньше. И это понятно, что условно “проукраинские” левые всегда были немногочисленны и находились постоянно под перекрестным огнем. С одной стороны – под огнем украинских правых, с другой стороны – под огнем существенно доминирующих в левом движении Украины пророссийских сил. Кстати, политическую роль преимущественно находящихся на фронте праворадикалов из добробатов российская пропагандистская машина тоже сильно гиперболизирует. Находящиеся на содержании тех или иных олигархических групп или инкорпорированные в состав ВСУ и МВД добробаты, никогда не были существенными политическими игроками в Украине, а тем более независимыми политическими игроками. Многочисленные избирательные компании, происходившие в Украине с 2014 года, наглядно подтверждают тот факт, что совокупная поддержка праворадикалов в Украине не превышает 2(!!!)%. Однако это все до лампочки многочисленным “борцам с фашизмом”, особенно если речь идет о распиле внешнеполитического бюджета РФ на “поддержку соотечественников” или на “антифашистскую борьбу”. Разумеется, что Украина сейчас, возможно, является единственной страной в мире, где праворадикалы инкорпорированы в структуру ее вооруженных сил. Это, разумеется, не есть хорошо. Левые в Украине, даже самые розовые и пушистые, не представлены сейчас на парламентском уровне от слова совсем. Однако буржуазно-демократический дискурс, пусть и в крайне препарированном виде, все же сохраняется и это дает шанс на потенциальную возможность левого поворота. Это будет, конечно, не одномоментный акт. Впереди у нас тяжелейшая работа. Будем посмотреть, в общем…

2. Вопрос о декоммунизации в Украине очень важен. Вопиющий антидемократический акт. Безусловно, он явился серьезным ударом по традиционным левым партиям Украины. Прежде всего, по КПУ. Министерство юстиции предложило КПУ изменить свою программу и символику. Руководство КПУ отказалось это сделать. Минюст заблокировал для КПУ возможность участия в выборах. То есть партия не является запрещенной и даже как-то официально функционирует, но пока не имеет возможности принимать участие в избирательных компаниях. Ждут решения европейских судов, куда руководство КПУ подало свои иски. Для неформальных левых закон о декоммунизации не стал каким-то сокрушительным ударом. Например, я и мои товарищи из Украинской Социалистической Лиги (УСЛ) традиционно не использовали такое самообозначение как “коммунисты” из-за его крайней дискредитации в Украине сталинистами и их разнообразными “обезжиренными” последователями. Мы всегда использовали и используем слово “социалисты”, а нашу мировоззренческую основу считаем социалистической. Тем более, мы интегрированы в реальную классовую борьбу через наш независимый всеукраинский профсоюз “Захист праці” (“Защита труда”) и бестолковым цитированием классиков направо и налево и раньше не особо грешили. То есть реальную классовую борьбу никакой закон “о декоммунизации” не остановит. Была бы энергия и само желание бороться за рабочее дело! А то мне кажется, что целый ряд статусных украинских “левых” просто в ладоши хлопают и радуются возможности отлынивать от реальной классовой борьбы, ссылаясь на данное антидемократическое обстоятельство “декоммунизации”.

3. “Местные левые” в Украине – это довольно разношерстное и крайне атомизированное сообщество. В условиях резкого крена политической ситуации в Украине вправо и отсутствия на парламентском уровне даже “розовых” левых – традиционная актуализация борьбы социал-демократического вектора с леворадикальным вектором не присутствует у нас вовсе. Куда более актуализированным на данный момент времени для нас является геополитическое позиционирование – “пророссийский вектор” или “проукраинский”, который часто (и неправильно!) отождествляется с “прозападным”. Пророссийские левые в Украине, разумеется, доминируют среди левых. Тщательно пережевывается и обсасывается российский левый контент, российские левые блоггеры, российские актуализации. Украинский левый контент только-только начал кое-как у нас развиваться. Соответственно и анализ текущей политической ситуации в Украине у разных “левых” будет существенно розниться. Пророссийские левые, разумеется, будут отрабатывать и отрабатывают российскую политическую повестку в Украине. Прозападные левые будут изо всех сил не замечать действительно зачастую антидемократические действия властей. Проукраинские левые, к которым я отношу и себя с моими товарищами из УСЛ, будут последовательно бороться и с российским империализмом в Украине, и с западным одновременно. А отсюда такая позиция позволяет нам относительно объективно и анализировать текущую политику буржуазной украинской власти, которая, отнюдь, не является черно-белой. Защищая украинские (в своем понимании!) интересы от российского информационно-пропагандистского влияния Зеленский пошел на целый ряд мер, направленных на зачистку пророссийских (официальная претензия!) СМИ. Любое принудительное закрытие оппозиционных СМИ, тем более путем применения антиправового порядка решений СНБО, является, безусловно, антидемократической мерой. Насколько она вынуждена и диктуется целями национальной безопасности, а насколько это лишь волевые изменения олигархической конфигурации внутри страны – это отдельный вопрос. По факту запрещенными оказались несколько телеканалов пророссийского олигарха и кума Путина Владимира Медведчука, а также несколько популярных интернет-сайтов схожей политической, точнее — геополитической направленности. Разумеется, борьба за общедемократический дискурс и свободу СМИ заставляет нас критически относиться к данному факту. С другой стороны, какими бы циничными иногда не выглядели бы объяснения со стороны украинских властей своим действиям, но их весьма топорные попытки минимизировать факторы российского информационного влияния также вполне понятны. В любом случае, телеканалы Медведчука в силу своей оппозиционности и пророссийского геополитического вектора более объективно нежели другие олигархические каналы, подчас, показывали социально-классовую борьбу в Украине. Например, речь может идти о народных низовых акциях протеста в рамках компании “Стоп тарифный геноцид!”.

4. Вопрос о террористическом давлении на левых в Украине тоже является довольно комплексным. Речь тут может идти о законодательном давлении через закон о декоммунизации либо о разнообразных аспектах уличного насилия. Насколько я знаю, уличным нападениям ультраправых подвергаются, прежде всего, пророссийские левые либо представители “антифа”-субкультуры и ЛГБТ-сообщества. Правые, разумеется, доминируют на улицах и данные нападения позволяют держать их молодежный актив в некоем “тонусе”. Но данное поведение было характерным для праворадикальных уличных группировок в Украине и до событий Майдана 2013-2014 года. Тут как раз не наблюдается чего-то кардинально нового за последние годы. Еще раз повторюсь, что текущий мейнстримовый украинский политический дискурс является крайне правым, а это не может не отражаться и на уличной “политике”. Однако, надо признать, что реальная рабочая, профсоюзная или экологическая борьба, не связанная с сакральными датами празднования “красного календаря”, не особо интересует крайних правых. Тут скорее противодействие мы получаем от военизированных служб охраны предприятий и разнообразных наемников.

Раз мы коснулись правых, прокомментируй отставку Авакова и слив Малюты, если погружен в контекст. История запутанная, связана со смертью Тесака. Насколько это значимое событие в украинской политике?

Информационный шум вокруг отставки Авакова был грандиозный, но довольно пустой и малосодержательный. Весьма банальные вещи, связанные с борьбой различных группировок власти за решающее влияние на президента, СМИ постарались максимально гиперболизировать, выжать максимум хайпа. Ультраправость того же Боцмана вообще не имеет непосредственного отношения к информационным атакам на него. Просто она выступила неким дополнительным аргументом для усиления эффекта токсичности персоны Авакова перед и непосредственно после его снятия.

Мне лично тут гораздо интереснее совсем другой аспект. Слив закрытой информации по Боцману спецслужбами РФ был уж очень синхронно осуществлен вместе с атаками на него со стороны пула Сороса в Украине — Стерненко-Сенцов-Филимонов-“Гонор”… Уж очень вряд ли кто-то подумает на них, как на “российских агентов”. Однако, что есть, то есть… Тут как раз больше вопросов, чем ответов. Мое личное мнение, еще раз повторюсь, что никакая “ультраправость” тут вообще не играет никакой роли. Уходит один министр с командой – приходит новый министр с командой. Идет зачистка старой команды. Тут как раз все понятно.

Расскажи подробнее об этом пуле Сороса. Что это за группа и чьи интересы представляют?

Сам Сорос, как представитель западного, преимущественно финансового транснационального капитала, еще в начале 90-х годов прошлого столетия развивал свое влияние на страны пост-советского пространства. В 1991 году он создал международный “Центрально-Европейский Университет” в Будапеште, через который прошли тысячи студентов со многих республик бывшего СССР по различным специальностям. Они со временем в наших странах, где более успешно, где менее, стали занимать важные посты в государственных структурах всех возможных отраслей государственного управления. В Украине этот “пул Сороса” добился наиболее значительных успехов из всех постсоветских государств по проникновению во все органы власти и государственного управления. У нас даже к нему приклеилось ласковое и ироничное слово — “соросята”.

Текущая политическая повестка Украины как раз и проходит под знаком борьбы “соросят”, как инструмента внешнего управления очень условного “запада” и крупных украинских финансово-промышленных групп, которые получили и свое условное обозначение – “олигархи”. А Зеленский балансирует между ними, периодически пугая то одних, то других тем, что окончательно перейдет на сторону их оппонентов. Причем само это неустойчивое балансирование показывает очевидную слабость нашего крайне коррумпированного украинского буржуазного госаппарата.

Расскажи подробнее про КПУ. Что стало с партией после 2014 года? Насколько она неотличима от пророссийских сил? Выделилось ли из неё какое-то радикальное, коммунистическое крыло?

КПУ во время событий начала 2014 года практически сразу проявила себя как активный участник “русской весны” на Востоке Украины. Хоть ЦК КПУ и отрицало это участие, но на уровне решений целого ряда ее областных и районных организаций оно было зафиксировано. Партия декларировала около 100000 своего членства, но когда принималось решение о приостановлении ее деятельности, на ее защиту не вышел ни один (!) человек. Не говоря уже о пересравшемся руководстве. Как по мне это весьма показательный маркер.

Надо отметить, что формально юридически КПУ в Украине не запрещена и продолжает свою работу. После принятия закона о декоммунизации партии было предложено поменять название, официальную символику и исправить ряд положений ее программы. Руководство КПУ отказалось это сделать и тогда Министерство юстиции приняло решение о недопуске партии к избирательному процессу. Руководство КПУ, в свою очередь, пытается уже много лет подряд восстановить полноценный статус партии через европейские суды. А электорат КПУ, разумеется, плавно перетек к пророссийским буржуазным партиям.

В тоже время, пророссийские олигархические круги, состоящие преимущественно из “региональных” беженцев в Россию, не оставляют попыток сварганить на левом фланге украинской политики какие-то новые или реанимировать старые полуубитые псевдо-левые политпроекты, чтобы попытаться отщипнуть кусок традиционного электорального пол КПУ. Тут и “Союз левых сил” (проект олигарха Ахметова), и партия “Социалисты” (проект олигарха Клюева), и партия “Держава” (проект олигарха Васильева), и ряд других.

Электоральные репрессии против КПУ не вызвали какой-либо радикализации внутри партии. Собственно говоря, этой радикализации не способствует, с одной стороны, достаточно пожилой состав партийного членства. А, с другой стороны, постоянные внутрипартийные зачистки сколь-нибудь радикальных групп также обескровили партию. Огромные многоэтажные особняки Петра Симоненко, продемонстрированные публично в 2014 году, также подорвали кредит доверия к верхушке КПУ даже среди ее верных сторонников пожилого возраста.

Раз уж речь зашла о пророссийских проектах, расскажи о судьбе партии “Боротьба”. Кажется, после 2014 года они остались только в Интренете?

Строго говоря, “Боротьба” — это не партия. По украинскому законодательству достаточно сложно получить статус партии. Организация “Боротьба” имеет очень долгую историю. Ее истоки идут от киевского около-сталинистского кружка Василия Пихоровича и киевского комсомола – молодежки КПУ. Потом последовательно через организацию “Че Гевара” и пост-сталинистское крыло “Организации марксистов” возникла уже “Боротьба” в том виде, в каком мы ее знаем. Я всегда и традиционно им оппонировал, но надо признать, что они были одним из наиболее удачных и перспективных украинских левых проектов сталинистской и пост-сталинистсткой традиции. А Андрей Манчук был одним из наиболее ярких левых журналистов Украины. Даже не хочу комментировать то, что он исполняет сейчас на российских пропагандистских сайтах в роли “комментатора украинских событий”.

Понятия не имею почему, но в 2014 году “Боротьбу”, практически всей организацией, отправили почему-то именно в Харьков участвовать в российском проекте т.н. “Харьковской Народной Республики” (ХНР). Со стороны это выглядело странным. В Харькове на тот момент времени у них не было сколь-нибудь значительной организации. Поэтому “боротьбистский” десант из Киева вынужден был снимать огромную квартиру в Харькове и как-то вливаться в местный условно “сепаратистско-антимайданный” дискурс. В конце концов, активисты “Боротьбы” отметились в нападении на здание Харьковской областной госадмнистрации, которое закончилось в целом именно для них весьма плачевно. Ключевой актив “Боротьбы” практически сразу после событий в Харькове эмигрировал из страны, а некоторые активисты, остававшиеся еще некоторое время в Украине, подвергались регулярным нападениям праворадикалов и также впоследствии вынуждены были эмигрировать. Я, кстати, не считаю, что проект “Боротьба” является полностью мертвым. Эмигрантские ресурсы “Боротьбы”, по-прежнему, активно участвуют в формировании идеологии пророссийского вектора левого движения Украины, а часть ее активистов плотно интегрированы в новый левый пророссийский политпроект “Червоні”.

Расскажи о проекте “Червоні”. Я вот даже не слышал о нем.

Должен сказать, что в самом начале данную инициативу моего старого товарища по украинскому левому движению Владимира Чемериса и группы его ближайших коллег я воспринял крайне позитивно. Я не участвовал в работе оргкомитета этой инициативы, но готов был приветствовать буквально любое оживление на левом фланге украинской политики. Появление “Манифеста “Червоных”, однако, вызвало у меня некое недоумение. При абсолютно справедливой и развернутой критике хищнической политики западного империализма в Украине — не было ни одного слова с осуждением политики российского империализма в Украине. Ни слова о территориальной агрессии России на востоке Украины, ни слова об “отжатии” Крыма. Лишь потом я увидел, что среди подписавших данный Манифест присутствуют эмигрантские представители “Боротьбы” и ассоциированные с ними активисты. И мне стало многое понятно – откуда у этого проекта реально растут ноги. Поначалу я даже думал, что это будет в целом позитивная на долговременную политическую перспективу попытка внести левый дискурс в пророссийский, условно “ватный” электорат.

Однако на протяжении уже более года вижу, что вместо работы по “полевению” пророссийского электората буржуазных партий Юго-Востока Украины, актив “Червоных” сам стал озвучивать традиционные нарративы российской повестки и собственно “левизна” как таковая проекта постепенно играла в нем все меньшую и меньшую, целиком подчиненную иным задачам и иным кукловодам роль. Сам Володя Чемерис попал в информационно-пропагандистский пул пророссийского олигарха Медведчука и не вылазил с его телеканалов. А после их закрытия, соответственно, стал с удвоенной энергией бороться за “свободу слова и общедемократические требования”. Однако эта справедливая подчас борьба за общедемократические права и свободы от начала и до конца адаптирована в данной конфигурации ее проведения под интересы российского империалистического капитала в Украине. Мне очень жаль, что ряд моих товарищей по многолетней левой борьбе в Украине сейчас ушли под российский империалистический вектор и российскую повестку. Но жизнь есть жизнь и каждый из нас делает свой политический и мировоззренческий выбор.

С другой стороны, проект “Червоні” дал старт политическому проекту “Украинская Социалистическая Лига”, в котором я сейчас участвую. То есть, они наша своеобразная “мама”. Не будь их, не было бы и нас. Все путем… На самом деле, левых организаций в Украине, которые борятся одновременно против всех империализмов, не ища из них “меньшее зло”, практически единицы. В рамках общей численности левых активистов мы очень вряд ли сейчас можем похвастаться хотя бы 10% от общего числа левых в Украине. Однако создание УСЛ уже сейчас ликвидировало очевидную монополию пророссийских левых в украинском левом движении. Очень рад, что нашу инициативу поддержали товарищи из Международной Социалистической Лиги ( ISL).

Да, нас пока намного меньше, но мы есть. И нам удалось уже расставить те ориентиры\маячки, которые идеологически более четко формируют имеющееся поле для дальнейшей мобилизации левого актива. Убежден, что антиимпериалистические левые в Украине будут усиливаться, шаг за шагом отбивая у наших про-российских и про-западных оппонентов плацдармы текущего влияния и какие-либо политические перспективы. Да здравствует рабочая демократия! Да здравствует социализм!

Сегодня война и анеексия определяют положение левых? Или есть более значимые факторы?

Разумеется, что для украинских левых война и аннексия Крыма выступили определенного рода катализатором для своего рода перегруппировки и дальнейшей сегментации движения. Помимо традиционных пророссийских левых (КПУ, ПСПУ, различных сталинистских и пост-сталинистстких групп) в среде условно “нетрадиционных” левых также шел активно процесс некоего политического самоопределения. Тут поделюсь исключительно личным (ИМХО) анализом и наблюдением. Какие-то новообразованные формирования (например, проект “Червоные”) переходили под влияние российских внешнеполитических факторов и российских нарративов политической повестки. То есть справедливая социальная критика политики украинской буржуазной власти у них граничит с полным отказом от критики российской империалистической вооруженной агрессии против Украины. В тоже время ряд украинских левых (например, условное широкое комьюнити вокруг сайта “Нигилист”) справедливо критикуя российскую внешнюю агрессию против Украины неожиданно практически полностью убрали какую-либо социальную повестку во внутриукраинской проблематике и даже начали аккуратно доказывать в личной переписке, что политика западного империализма в Украине вовсе и не такая уж страшная и не такая уж разрушительная. То есть у обоих сторон, есть крен в концепцию поиска так называемого “меньшего зла”. Просто меньшее зло одни находят в “российском империализме”, а другие – в совокупном “западном”. Очень надеюсь, что со временем у нас возникнет и такое ядро в рамках перегруппировки украинских левых ядер и авангардов, которое будет бороться одновременно и против российской империалистической агрессии, и против экономического удушения Украины со стороны западного империализма. Во всяком случае, Украинская Социалистическая Лига искренне старается действовать именно в рамках этого вектора. В любом случае, текущая, действительно левая повестка для Украины – это антиимпериалистический вектор и жесточайшая социальная борьба против неолиберальных реформ украинской власти.

Как после 2014 года развивался “Захист праці” ? Были ли громкие забастовочные акции? Какие перспективы у профсоюза?

Для моего профсоюза “Захист праці” (“Защита труда”) после 2014 года, практически, ничего не изменилось. Мы достаточно небольшой по общеукраинским меркам независимый профсоюз. Наше число сейчас достигло по спискам около 4500 членов, что, в принципе, и не так уж и плохо. Для массовых забастовок наших силенок еще маловато, однако мы уже сейчас принимаем участие в целом ряде социально-трудовых конфликтов на производстве. За последние несколько лет особо хочу выделить такие наши боевые профсоюзные организации, не побоявшиеся выступить в защиту трудовых коллективов против произвола администраций, как организации — “Карпатнефтехима”, Национального музея истории Украины, Черновицкого троллейбусного управления, “Львовэлектротранса”, Криворожской ТЕС (ДТЕК), Купянской “Укрзализницы” и ряд других. Во всяком случае, я сейчас достаточно оптимистичен в отношении развития независимого профсоюзного движения Украины и независимого профсоюза “Захист праці” (“Защита труда”), руководителем которого являюсь уже много лет. Буржуазные власти Украины сейчас вновь готовят нам ряд законопроектов, наносящих удар по украинским профсоюзам. Будем отбиваться. Ничего не поделаешь.

В каких отраслях работает “Захист праці”? Есть ли сотрудничество с международными профобъединениями?

В 2013 году наш всеукраинский профсоюз “Захист праці” почти год убил на борьбу с Министерством юстиции Украины, чтобы нам позволили получить при регистрации межотраслевой статус и, в конце концов, наша борьба увенчалась успехом. Мы согласно нашему Уставу можем создавать первичные профсоюзные организации в любой точке Украины и в любой отрасли промышленности, образования, культуры.

Отрадно, что в последние несколько лет у нас появились свои шахтерские профсоюзные организации на государственных предприятиях “Волынь-уголь” и “Селидов-уголь”. Выстояла и победила наша боевая организация “Захиста праці” в Национальном музее истории Украины. Мы были очень рады формированию и присоединению в наши ряды профсоюзной организации “Захист праці” на одном из крупнейших химических предприятий Украины “Карпатнефтехим” (город Калуш Ивано-Франковской области). Под жесточайшим ударом репрессий и незаконных увольнений находится наша боевая профсоюзная организация Криворожской ТЕС (ДТЕК, город Зеленодольск Днепропетровской области). Радуют крепкие и сплоченные наши профсоюзные организации среди работников электротранспорта – “Захист праці” “Львовэлектротранса” (город Львов) и “Черновицкого троллейбусного управления” (город Черновцы). По украинским меркам мы достаточно небольшой всеукраинский профсоюз. Наша численность подходит к 5000 членов.

В Украине мы вошли в два независимых профсоюзных объединения – “Всеукраинский альянс профсоюзов” и “Демократические профсоюзы Украины”. Мы пока не представлены в каких-то глобальных международных профсоюзных объединениях. Однако уже сейчас такие связи налаживаются. В частности, наши шахтерские профсоюзные первички на предприятии “Волынь-уголь” наладили взаимодействие с “Международной шахтерской координацией”, важную роль в которой играют шахтеры Германии из Рурского угольного бассейна, члены маоистской партии MLPD. В Беларуси наш профсоюз установил важные контакты с независимым профсоюзом Солигорска на предприятии “Беларусь-калий” и “Свободным профсоюзом металлистов”. По возможности будем развивать и укреплять это взаимодействие.

Расскажи об акции 7 октября.

Акция 7 октября, направленная на предотвращение принятия антирабочих и антипрофсоюзных законов, прошла крайне удачно. Впервые за многие годы удалось объединить в едином профсоюзном фронте практически все ведущие профсоюзные организации страны. И, прежде всего речь идет о ФПУ и КСПУ. Комитет Верховной Рады Украины по социальной политике и ветеранам под руководством совершенно безумной ультралибералки от “Слуг народа” Галины Третьяковой умудрился подготовить такие вопиющие проекты законов, уничтожающих профсоюзы Украины на корню, что даже не сильно переваривающие друг друга профсоюзные федерации объединились в едином фронте борьбы. На профсоюзную демонстрацию было собрано более 15000 участников, что побило все рекорды уличной мобилизации образца 2020-2021 годов. Украинские СМИ, практически все, проигнорировали эту акцию. Однако она имела чрезвычайно важный смысл, успех и резонанс, который возможно остановит принятие во втором чтении совершенно безумных антисоциальных и антипрофсоюзных законопроектов от Третьяковой.

Для независимых профсоюзов крайне важно удержать текущую возможность блокирования профсоюзами увольнений своих активистов администрациями предприятий. Также важно не допустить выведения предприятий с числом работающих на них меньше чем 250 работников из-под действия Кодекса законов о труде, что автоматически лишит работников такого рода “малых предприятий” возможности создавать свои профсоюзные организации. Есть еще целый ряд рабочих и профсоюзных прав, которые сейчас находятся под атакой “Слуг народа”. Но и социальное сопротивление нарастает. Акция 7 октября наглядно показала его потенциал и возможности.

«Чернівецьке Тролейбусне Управління»: водій, стало зле в кабіні на спеці – отримай догану!

Не до кінця ще уляглися пристрасті навколо раптової смерті 15 липня 2021 року київського водія тролейбусу №18 від спеки в кабіні тролейбуса, яка не була обладнана кондиціонером (https://hmarochos.kiev.ua/2021/07/15/u-kyyevi-vodij-trolejbusa-raptovo-pomer-za-kermom), так ненажерливі керівники тролейбусних управлінь знов намагаються запобігти своєї відповідальності за створення водіям нестерпних умов праці у жахливу спеку. Більш того, водіям, яким через спеку стає зле, ці недобросовісні керманичі ще намагаються під шумок «впаяти» догани. Особливо це виглядає цинічним з їх боку, коли йдеться про ситуацію з керівниками незалежної профспілки «Захист праці».

Щойно ми отримали звістку з Чернівців щодо винесення догани нашому члену профспілкового комітету «Захисту праці», водію тролейбуса Віктору Юрчуку. Віктору стало зле в кабіні водія на тлі цієї спеки і він вимушений був, згідно інструкції, зупинити перевезення пасажирів. Догана прилетіла до нашого профспілкового ватажка миттєво. Незважаючи на те, що пан Петро Продан вже відсторонений від виконання посадових обов’язків керівника комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління», його боротьба проти нашої незалежної профспілки продовжується і приймає вже абсолютно брутальні та антилюдяні обороти. Наша незалежна профспілка «Захист праці» має рішучі наміри оскаржити цю жахливу догану у суді, але ж маємо ще дещо важливе додати.

Подивіться уважно на цей дорожній лист №296 Віктора Юрчука. Зверніть увагу на те, що за 6 днів водієм тролейбуса відпрацьовано 58,5(!) годин, замість встановлених законодавством 40 щотижневих годин. І хіба має керівництво ЧТУ за таких умов масових порушень трудового законодавства залишки честі та совісті? Абсолютно риторичне питання.

Впевнені, що відсторонення Петра Продана від виконання функцій керівника ЧТУ на час службового розслідування його зловживань та махінацій лише перша добра ластівка майбутніх позитивних змін в Чернівецькому Тролейбусному Управлінні. Але ж попереду у чернівецьких тролейбусників ще велика боротьба за покращення умов праці та достойне відношення до них з боку керівництва ЧТУ. Впевнені, що самі тролейбусники свого останнього слова також ще не сказали.

Відео «Чернівецького променю» з даного інциденту:

Як законодавство про публічні закупівлі «тромбоз» виробничих процесів спричиняє

ТРИБУНА ПРОФСПІЛКОВЦЯ

Вже 4 місяці поспіль з квітня 2021 року Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» не в стані забезпечити себе  прямокутною трубою в асортименті загальною вартістю 11,5 тис. грн. з ПДВ для потреб ремонтних майстерень тролейбусного депо, щоб продовжити капітально-відновлювальний ремонт низько-підлогового тролейбуса марки ЛАЗ Е183Д1, в зв’язку з чим не в повній мірі  завантажується роботою бригада висококваліфікованих робітників дільниці планових ремонтів, яка працює на відрядній формі оплати праці, тобто від виробітку.

Такий стан справ  призводить до порушення даним підприємством, як роботодавцем, вимог п.3 ч.1 ст.29 та ст.141 КЗпП України щодо забезпечення працівників засобами  виробництва й належною організацією праці, що викликає зрозуміле невдоволення у робітників, які готові працювати і заробляти гроші.

Вся ця історія для стратегічно важливого у місті Львові підприємства, яким є ЛКП «Львівелектротранс», з його потужною службою постачання та мільйонними сумами договорів, укладених на торгівельних майданчиках системи електронних закупівель «Прозорро», на перший погляд виглядає дивною.

 Проте, причина такої ситуації, яку легко асоціювати із закупоркою кровоносних судин організму, що неминуче веде до його руйнації, є доволі простою: це своєрідне монопольне становище постачальників, які повигравали тендери й уклали договори на постачання товарів. Монополія ця полягає в тому, що підприємству-замовнику після укладання таких договорів майже неможливо придбати у іншого постачальника аналогічний товар у невеликих кількостях.

Проблема виникає саме тоді, коли такі постачальники виявляються несумлінними, порушують строки поставки товару, а у деяких випадках, як то на нашому прикладі з поставкою металевих труб в тролейбусне депо, взагалі відмовляються відвантажувати товар. І норми Закону «Про публічні закупівлі» як це не дивно, захищають таких постачальників, а підприємства-замовники, як ЛКП «Львівелектротранс», потерпають від цього. Причини таких дій зі сторони постачальників бувають різні. В одних випадках це бажання отримати максимальний зиск через погрозу перспективою припинення поставок з метою укладання додаткових угод задля поетапного  підвищення ціни на товар, в інших – це банальна відсутність потрібної кількості товару для формування замовленої партії, хоча в нашому випадку мала місце суттєва заборгованість за поставлений товар, в зв’язку із чим постачальник звернувся до господарського суду з позовом про її стягнення (ухвала про відкриття провадження у справі за веб-посиланням:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97999336 .

Розривати з такими постачальниками договори поставки є процесом довготривалим, який, як правило, супроводжується незмінними при цьому судовими спорами й втратою часу та коштів.     

Чому в такому випадку підприємство-замовник не може скористатись правилом для допорогових закупівель  на суму до 50 тис. грн. шляхом укладання неконкурентного договору з наступним оприлюдненням звіту про цей договір в порядку ч.3 ст.3 Закону «Про публічні закупівлі» ?

Справа в тому, що згідно ч.10 ст.3 даного Закону Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів/спрощених закупівель. Це одна «сторона медалі», а інша – це випадок, коли вже такі торги по певному товару проведені, був визначений переможець торгів й укладено з ним договір. То тоді замовник вже не вправі придбавати товар за цінами, вищими за ціни, що були зафіксовані в результаті таких торгів у зазначеному договорі.

В іншому випадку факти придбання розпорядниками бюджетних коштів аналогічного товару за більшу ціну  однозначно кваліфікуються ревізорами Держаудитслужби і правоохоронцями як  розтрата коштів підприємства й керівник підприємства-замовника підпадає під дію статті 191 КК України.

Зрозуміло, що в договорі на поставку великих обсягів товару ціни є значно нижчими за ціни роздрібні для невеликих партій, тому і віднайти продавця, який би вроздріб продав товар, аналогічний тому, що пройшов через відкриті торги на «Прозорро», та ще й дешевше за гуртові поставки, видається малоймовірним. 

 Яким же чином в цій ситуації має діяти керівник підприємства, щоб забезпечити матеріалами і комплектуючими безперебійну роботу ремонтних бригад і служб ? Якщо виходити з абстрактних міркувань, то чи не єдиний  вихід вбачається у відповідальному рішенні керівника підприємства відкинути всі перестороги бути звинуваченим у зловживаннях та, порушуючи недолугі норми законодавства, діяти в інтересах підприємства і трудового колективу – закупляти потрібні товари без проведення тендерів в разі зупинення тендерних поставок.

Але, нажаль, для ЛКП «Львівелектротранс» це був не той випадок, бо керівник підприємства Андрій Свищо виявився не готовим до такої роботи, можливо через те, що йому вручили підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.5 ст.191 КК України (веб-посилання: https://prozahid.com/u-lvovi-dyrektora-komunalnoho-pidpryiemstva-pidozriuiut-u-roztrati-majzhe-miljona-hryven/ ), а суд обрав запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту (ухвала суду за веб-посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98405856 , в тексті якої викладено фабулу справи у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №42020140000000158 від 24.11.2020р.).

До того ж 26.07.2021 року прес-служба Львівської міської ради оприлюднила інформацію про звільнення А.Свищо із займаної ним посади директора ЛКП «Львівелектротранс» за результатами службового розслідування. (прес-реліз за веб-посиланням: https://city-adm.lviv.ua/news/government/286976-andriia-svyshcha-zvilneno-z-posady-dyrektora-lkp-lvivelektrotrans ).

Зрозуміло, що в цій ситуації новопризначений виконуючим обов’язки директора ЛКП «Львівелектротранс» Володимир Ковалів не буде поспішати порушувати законодавство заради інтересів підприємства, яке він наразі очолює, що наперед програмує його подальшу стагнацію.

Отже, слід звертатись до депутатів Верховної ради України, щоб вони на найближчій сесії внесли зміни до Закону «Про публічні закупівлі», які б надавали б можливість замовникам застосовувати процедуру укладання неконкурентних договорів з іншими постачальниками на поставку певного товару з наступним оприлюдненням звітів про них в порядку ст.10 Закону в разі наявності судового спору з постачальником – переможцем відкритих торгів або спрощеної закупівлі, як стороною договору на закупівлю товару з аналогічним кодом класифікатора ДК 021:2015, із предметом позову про розірвання такого договору.

Голова профспілкового комітету ППО ЛКП «Львівелектротранс» ВНПС «Захист праці»          В.В. Порошин

27 липня 2021 року     

Звернення чернівецьких тролейбусників до Президента України та правоохоронних органів – прийшов час реагувати, а декому – відповідати!

З лютого 2021 року начальником Комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління» є Продан Петро Дмитрович.

З приходом даної особи на підприємстві почалося руйнування підприємства в прямому і переносному сенсі.

Даний керівник заявив що всі на підприємстві займаються розкраданням, і що він наведе порядок.

І після цього Продан Петро Дмитрович почав, так би мовити «наводити» порядок. Було оголошено про скорочення чисельності працівників на підприємстві. Спеціально для даних цілей було ним укладено договір про надання юридичної допомого з Адвокатським об’єднанням «Вектор права», керівництво якого є партійними соратниками Петра Дмитровича, та керівника міста, який Продана П.Д. поставив керівником підприємства.

Половина працівників отримали «листи щастя», тобто повідомлення про скорочення. Але до цього було фактично змушено майже всіх працівників, з числа вищого інженерно-технічного складу адміністрації, написати заяви на звільнення за власним бажанням. Змушено звільнитися основний склад працівників, які більшість понад 15-20 років розбудовували електротранспорт в Чернівцях.

Після початку спротиву працівників на такі дії Продана П.Д., зокрема щодо масового скорочення працівників, Петро Дмитрович, намагаючись створити образ чесного і прозорого керівника, скликає представників місцевих ЗМІ і говорить що то все наклепи, все неправда, що говорять про нього дії як керівника, і що взагалі скорочуються тільки наявні вакантні посади з числа посад інженерно-технічного складу, вказавши орієнтовно 60 вакантних посад, що скорочуються по штатному розпису. І що простих робітників ніхто скорочувати не буде.

Все це мало картинку дуже демократичного, правильного, кризи-менеджера, який має підняти підприємство і зробити його дуже прибутковим.

А насправді, окрім тих згаданих вакантних посад, скорочується ще приблизно 270 посад, які займані працівниками.

І вже починається повне правове свавілля – з точки зору трудового законодавства. Попереджаються про звільнення особи, які відносяться до захищених категорій – учасники АТО, працівники, що мають на утриманні кількох осіб, в тому числі дітей-інвалідів. Для деяких працюючих інвалідів створюють просто жахливі умови, погрожуючи дисциплінарними стягненнями та навіть звільненнями, у разі не виконанням вимог керівника підприємства.

Скорочуючи працівників та скорочуючи вакантні вищі інженерно-технічні посади, Продан Петро Дмитрович створює кілька посад заступників начальника, і ще якісь такі, щоб йому допомагали вчиняти своє свавілля над працівниками (відповідно дані заступники вводяться не на мінімальну заробітну плату).

І що ж скорочення працівників? «Скорочення працівників» у Продана Петра Дмитровича має особливий характер. Він тут нібито скорочує працівника і переводить його на іншу посаду, але одночасно на його місце приймає, або переводить іншу людину.

Анонсовано скорочення цілих підрозділів, які мали свою ділянку роботи. Однак комунальне підприємство електротранспорту не може працювати без ряду структур, які нібито скорочують. До прикладу «Служба охорони праці та безпеки руху». Їхні функції повинні виконуватися штатними одиницями. В такому випадку, працівники, що займали посади, які скорочуються мали б бути переведені в нові структурні одиниці. Однак новий керівник – Продан Петро Дмитрович не бачить їх в новій структурі КП ЧТУ. Працівники, які пропрацювали велику кількість років стають в один момент нікому не потрібні.

Після проведення процедури скорочення, Петро Дмитрович скоріш за все набере штат працівників, які будуть покірно виконувати всі його накази, в тому числі й неправомірні, з точки зору діючого законодавства.

Так до прикладу.

Після виходу Чернівців з карантинної червоної зони, в кінці квітня поточного року, керівник підприємства Продан Петро Дмитрович дав усне розпорядження водіям тролейбусів брати пасажирів більше ніж сидячих місць в салоні. Це прямо суперечить карантинним приписам КМУ та відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема ст. 44-3. Розуміючи, що це порушення водії почали вимагати від адміністрації письмового накази із зазначеними інструкціями щодо кількості пасажирів в салоні при перевезення. Натомість було відмовлено в наданні такого наказу. Один із водії тролейбуса, що покірно прислуховується до всіх без виключення вказівок нового начальника, взявся перевозити «стоячих пасажирів» (тобто перевозити в салоні більше, ніж є посадкових місць), його зупинили працівники поліції, і були на місці складені адміністративні матеріали. Одразу Петро Дмитрович виїхав на місце “вирішувати дану проблему”. З Чернівецької міської ради повідомили, що ніхто розпоряджень не давав щодо порушення правил карантину. Після зазначеного інциденту більше ніхто не вимагав брати «стоячих пасажирів».

Що ж стосується трудових прав працівників, то про це новому керівнику взагалі – або нічого не відомо, або наплювати.

Перед самим наказом про скорочення піднялося питання премій та різних доплат, які передбачені колективним договором, підписаним між адміністрацією підприємства та представниками трудового колективу. Щоб припинити зазначені виплати, що прописані колективним договором, повинно бути внесено зміни в зазначений договір. Однак виплати врізаються, але ніяких змін не внесено в колективний договір. Ніяких зборів трудового колективу не проводилось.

Що ж стосується, профспілкового захисту працівників, то голова профкому, який має захищати основну кількість працівників підприємства, взагалі жодного спротиву правовому свавіллю керівника, Продана Петра Дмитровича, не чинить. Дана бездіяльність спричинила вихід певної кількості працівників з профспілки підприємства, і перехід до наявної на підприємстві Первинної профспілкової організації «Захист праці» на Комунальному підприємстві «Чернівецьке тролейбусне управління». Після цього Петро Дмитрович побачив, що йому чиниться спротив. Він почав говорити, що зазначена профспілка незаконна, хоча це питання вирішено ще в 2017 році Реєстраційною службою, шляхом проведення державної реєстрації даної первинної профспілкової організації. Почалися утиски представників незалежної профспілкової організації. Із Первинною профспілкової організації «Захист праці» на Комунальному підприємстві «Чернівецьке тролейбусне управління», взагалі керівник підприємства не рахується. На сприймає її як суб’єкта переговорних процесів між колективом і адміністрацією.

Станом на сьогоднішній день дії керівника підприємства Продана Петра Дмитровича можна кваліфікувати як грубе порушення трудового законодавства. Керівник міста до нас не прислуховується.

Складається враження, що або нинішнє керівництво взагалі некомпетентне здійснювати керівництво комунальним транспортним підприємством, або взагалі мають на меті зруйнувати міський електротранспорт, а комунальне підприємство продати в приватні руки. В будь-якому разі даного керівника потрібно звільнити із займаної посади, оскільки він зруйнує все.

На підставі викладеного,

ПРОСИМО

  1. Втрутитися та розібратися із ситуацією, яка має місце на Комунальному підприємстві «Чернівецьке тролейбусне управління».
  2. Провести перевірку на наявних тотальних порушень трудового (і не тільки) законодавства.
  3. Відповідальних притягнути до відповідальності.

З повагою та надією на розуміння, представники трудового колективу Комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління»

«Міжнародний профспілковий форум: екологічний та соціальний перехід» (14-19 червня 2021 року)

Шановні друзі.

Маю зазначити, що саме зараз відбувається знакова та вкрай важлива подія – «Міжнародний профспілковий форум: екологічний та соціальний перехід» (14-19 червня 2021 року).

https://forumsyndeco.org/

У он-лайн форумі беруть участь майже усі провідні профспілки Західної Європи. Нарешті моя давня мрія безпосереднього залучення профспілок до визначення світової екологічної політики почала реалізуватися!

Майже всі учасники профспілкового форуму одностайні у своїй думці – саме профспілки мають стати рушійною силою у справі екологічного долання сучасної жахливої ситуації. Як в західноєвропейських країнах розвинутого капіталізму, так і в наших з вами країнах периферійного капіталізму роботодавці ніколи не будуть провідниками екологічного «зеленого» повороту. Намагання отримання надприбутків за рахунок погіршення умов праці найманих працівників та за рахунок нещадної експлуатації природного середовища – ось парадигма капіталу. І не варто розраховувати на добру совість, людяність чи екологічне мислення від нашого роботодавця. Тільки організовані у свої справжні та бойові профспілки маси трудящих мають зупинити антисоціальну та антиекологічну політику наших урядів, що свідомо відстоюють лише інтереси власників і нехтують інтересами найманої праці та навколишнього середовища.

Міжнародний профспілковий форум продовжується. Його учасники знов і знов зазначають, що тема екологічного переходу займає все найважливіше місце в профспілкових дискусіях і в практичних заходах європейських профспілок, формує їх порядок денний. З початку пандемії, різке зниження умов праці та життя більшості трудового населення планети чітко вказує нам на нові соціальні та екологічні виклики, які застосовуються все більшим числом професійних організацій найрізноманітніших рівнів – від профспілкових первинок і до глобальних профспілкових об’єднань, від місцевих, регіональних й до міжнародних прогресивних організацій. Ми маємо разом шукати та формувати спільні стратегії соціального та екологічного реагування та опору. Обмін досвідом соціальної та екологічної боротьби профспілок – основне завдання цього проривного та вкрай знакового Форуму.

«Міжнародний профспілковий форум: екологічний та соціальний перехід» готувався спільно протягом декількох місяців профспілковими організаціями з різних континентів і те, що я спостерігаю вже декілька днів на Форумі, виглядає вкрай обнадійливим. Браво мої профспілкові побратими і сестри! Борітеся – поберете! Врятуємо екологічну та соціальну складову нашого життя разом!!!

Олег Верник.

16.06.2021.

Продан втомився брехати та нарешті офіційно визнав свій план масового скорочення чернівецьких тролейбусників

Протягом останніх місяців новопризначений начальник Комунального Підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління” Петро Продан в своїх багаточисельних та вельми розлогих інтерв’ю в чернівецьких ЗМІ відкидав свої плани масового скорочення чернівецьких тролейбусників. Він скрізь заявляв, що начебто йдеться про скорочення “неіснуючих посад” в штатному розписі тролейбусного управління і що ніякого скорочення тролейбусників не буде. І ось нарешті під тиском чернівецької громадськості та незалежних профспілок він вимушений був офіційно визнати те, що він планує істотно скоротити чернівецьких тролейбусників.

У своїй відповіді на колективне звернення трудового колективу він запевняє, що майбутнє масове скорочення буде відбуватися “у відповідності до вимог законодавства”. Хоча вже зараз ми фіксуємо цілу купу порушень чинного трудового та профспілкового законодавства.

Всі розуміють, що істотне скорочення комунального екологобезпечного чернівецького тролейбусного парку буде відбуватися за рахунок різкого збільшення наближених до нового керівництва містом приватних “маршруток”, що й так вже забруднили та загазували Чернівці вщент.

Всеукраїнська незалежна профспілка “Захист праці” має намір до останньої можливості протистояти хижацьким планам пана Продана та тих осіб в новій міській владі, які стоять за цією провокацією із спробою приватизації КП “Чернівецьке тролейбусне управління” та масовим скороченням чернівецьких тролейбусників.

Активіст “Захисту праці” Юліан Василю відкриває усю правду про жахливу ситуацію в Чернівецькому тролейбусному управлінні (відео, ТВ “Чернівецький промінь”)

Agravamiento del conflicto en Donbass: intereses imperialistas y política de los trabajadores

Por Oleg VERNIK, presidente del sindicato independiente de Ucrania “Zakhist Pratsi”

La escalada mutua de tensión en torno a la situación en Donbass plantea una serie de preguntas a los trabajadores y activistas sindicales de Ucrania, a las que es bastante difícil dar una respuesta simple y completa. Sin embargo, la vida misma requiere de nosotros una pronta respuesta, un complejo y honesto análisis. Los siguientes aspectos son factores muy importantes para la formación de la política de los trabajadores.

Contexto ruso

El régimen de Vladímir Putin recibió un golpe bastante serio en su poder durante las recientes protestas masivas asociadas con el arresto de Alexei Navalny. La clase trabajadora de Rusia no se hace ilusiones sobre la personalidad de Navalny, pero participó activamente en las protestas callejeras. Hay que admitir que, en muchos aspectos, el miedo a un sistema autoritario represivo entre las amplias masas populares comenzó a desaparecer lenta pero seguramente. Cada vez más a menudo recibimos noticias de Rusia sobre protestas obreras que tienen un claro carácter social y de clase. Es cada vez más difícil para los liberales rusos mantener su dominio en el movimiento de protesta ruso, las voces de la clase trabajadora se escuchan cada vez con más claridad.

Las continuas sanciones económicas de Estados Unidos y la Unión Europea contra la Federación de Rusia arrojan a más y más segmentos de burgueses al descontento, desde los más grandes hasta los más pequeños, a la oposición al régimen oligárquico bonapartista de Putin. Y el apoyo cínico sin precedentes al presidente de Bielorrusia Alexandr Lukashenko, que falsificó abiertamente los resultados de las elecciones presidenciales, finalmente disipó las ilusiones sobre la formación de un nuevo eje geopolítico Moscú-Berlín-París. La política internacional catastróficamente infructuosa del imperialismo ruso no hizo más que exacerbar los flagrantes fracasos de su política interna.

Según el Banco Central de la Federación de Rusia, la inflación en el país alcanzó el 5,8% y se convirtió en un récord desde 2016. La inflación de los alimentos se ha acelerado casi tres veces durante los últimos 12 meses. Los precios de varios productos básicos clave (mantequilla, verduras, azúcar, huevos) casi se han duplicado. Los sectores industriales y de servicios prácticamente no recibieron apoyo del gobierno ruso durante la pandemia de COVID-19 y, como resultado esperado, todas sus cargas recayeron sobre los hombros de los propios trabajadores.

¿Necesita Putin, en esta situación catastrófica para él, una política exterior y una maniobra política asociada con la distracción de los trabajadores de Rusia de los problemas internos del país mediante la “protección armada de los habitantes de Donbass de los fascistas ucranianos”? ¡Nuestra respuesta es SI! Además, desde el punto de vista de esta política, al gobierno ruso no le importa en absoluto si comienza una guerra real o si todo se limitará a simplemente subir los tipos en la negociación inter imperialista. Se logrará el principal objetivo de Putin: ha distraído la atención de los rusos de los problemas internos del país haciendo ruido de armas cerca de las fronteras ucranianas y llamados cínicos al rescate de los residentes de Donbass de los “fascistas ucranianos atrincherados en Kiev”.

Contexto ucraniano

Ya es obvio para todos que la política extremadamente débil y contradictoria del presidente Volodímir Zelensky a principios de 2021 llevó a una caída aplastante en su calificación personal. Y si la calificación real de su partido “Siervo del Pueblo” a mediados de 2020 era luchar con confianza por el indicador del cero absoluto, su carisma personal de comediante conocido en el país salvó al nuevo gobierno por algún tiempo. Pero para febrero de 2021, este margen de seguridad obviamente se ha agotado por completo.

En el contexto de una larga guerra de posiciones con Rusia, Zelensky nunca pudo normalizar completamente las relaciones con los países de la Unión Europea y los Estados Unidos. El nuevo presidente de los Estados Unidos vio perfectamente todas las vacilaciones de Zelensky antes de las elecciones estadounidenses. Y, por supuesto, no escapó a los intentos del presidente ucraniano de ”sentarse en dos sillas”, especialmente en el contexto del inicio en Ucrania de un caso penal por corrupción en la firma Burisma, donde trabajaba Biden Jr. Desde su toma de posesión, Biden nunca (!) se ha puesto en contacto con el presidente ucraniano Zelensky, y solo la exageración en torno a un posible ataque ruso a Ucrania le hizo hacer una llamada de cortesía y hacer promesas de apoyo.

Al mismo tiempo, la dependencia de Ucrania de varios instrumentos del imperialismo occidental aumenta cada día. El Fondo Monetario Internacional, el Banco Europeo, varios políticos y empresarios afiliados a George Soros y otros actores financieros globales forman juntos el aparato del llamado “Control externo”. Durante el reinado del presidente Zelensky, el régimen de “Control externo” en Ucrania ya ha aprobado la ley sobre privatización de la tierra, la ley sobre el aumento de la edad de jubilación, la ley sobre la completa dependencia del Banco Nacional de Ucrania de las instituciones externas, y ahora está impulsando cambios anti laborales al Código Laboral, privando a la clase trabajadora de los mecanismos legales de lucha por sus derechos laborales y sociales. Cuando el imperialismo ruso usa el factor de la agresión armada directa y la anexión del territorio ucraniano para presionar a Ucrania, entonces el imperialismo occidental usa todo su arsenal de palancas económicas de estrangulamiento.

Desde fines del otoño de 2020, por primera vez en muchas décadas de su independencia, comenzó en Ucrania una ola masiva de movimiento de protesta social de los trabajadores contra un fuerte aumento de las tarifas de los servicios públicos asociado con los apetitos de los oligarcas ucranianos que controlan las empresas de energía. En muchas regiones de Ucrania, los trabajadores en protesta bloquearon carreteras y realizaron protestas masivas cerca de las oficinas de empresas privadas de energía y distribución. A finales de enero de 2021, la agenda social “¡Alto al genocidio arancelario!” finalmente prevaleció y el equipo de Zelensky se encontró en una situación extremadamente difícil. Los intentos de intimidar a los manifestantes por parte de los organismos encargados de hacer cumplir la ley y declararlos “agentes del Kremlin” solo intensificaron la negatividad y el odio en la conciencia masiva de los ucranianos hacia el poder de Zelensky.

¿Necesita Zelensky en esta situación catastrófica para él una maniobra política asociada con la distracción de los trabajadores ucranianos de los problemas internos y externos del país al pedir “repeler la agresión militar rusa contra Ucrania”? ¡Nuestra respuesta es SI! El reciente cierre de los canales de televisión del oligarca prorruso Medvedchuk y el avivamiento artificial de la histeria con una agenda patriótica, apunta inequívocamente al escenario deseado para Zelensky, asociado a la guerra de Donbass.

La probabilidad de guerra y la agenda de los trabajadores

Las autoridades ucranianas, al igual que las autoridades rusas, simplemente actúan en una imagen espejo entre sí. Sin embargo, la probabilidad misma de una guerra está lejos de ser cierta. A pesar de que 21 soldados ucranianos ya han muerto en Donbass desde principios de 2021, la probabilidad de que se inicie una fase caliente de la guerra sigue siendo muy incierta. Ambos lados del conflicto, así como los “representantes” prorrusos de las cuasi formaciones de la DPR / LPR, hacen declaraciones demostrativas que claramente apuntan a elevar las tensiones. De cara al mundo, Rusia conduce demostrativamente una gran cantidad de soldados y armas a sus fronteras occidentales con Ucrania. A su vez, Ucrania anuncia que está preparada para una movilización masiva y pone sus reservas militares en estado de preparación para el combate. Sin embargo, esta situación explosiva no tiene por qué resolverse necesariamente con una guerra sangrienta. También es posible que estemos ante la eventualidad de algún tipo de “acuerdo” inter imperialista global, por el cual todas las partes explícitas e implícitas del conflicto en Donbass están ahora subiendo las apuestas. Después de todo, ni una sola guerra en la historia de la humanidad comenzó con una exageración informativa intencionada sobre ella en todo el mundo y sus numerosos anuncios en la prensa mundial.

La clase trabajadora de Ucrania, por supuesto, es consciente de los verdaderos objetivos de los actuales “titiriteros de la guerra”. Cada vez menos confianza en él es provocada por los gritos histéricos del poder burgués ucraniano sobre la inevitabilidad de la guerra y la disposición del pueblo para otro autosacrificio masivo. Además, no encontrarás representantes de la burguesía y del aparato estatal al frente de la guerra con fuego durante el día. La carga principal de cualquier guerra recae sobre la clase trabajadora. La clase trabajadora ucraniana luchará constantemente contra la agresión imperialista rusa ¡pero nadie tiene el deseo de jugar con el imperialismo occidental tampoco! Nuestros lemas del momento son simples y obvios para todos los trabajadores ucranianos:

  • Imperialismo ruso ¡Fuera de Ucrania!
  • Trabajadores de Donbass, uníos a los trabajadores de toda Ucrania en una lucha anticapitalista única!
  • Imperialismo occidental ¡Fuera de Ucrania!
  • Abajo el capitalismo! ¡Viva el poder obrero!

13/04/2021

Donbas Conflict Deepens: imperialist interests and working-class politics

By Oleg Vernik, president of the All-Ukraine Independent Trade Union “Zakhist Pratsi”

The mutual escalation of tension surrounding the situation in Donbas poses a series of questions to the workers and union activists of Ukraine, to which it is quite difficult to give a simple and complete answer. However, life itself demands of us a prompt answer, a complex and honest analysis.  The following aspects are very important factors for the formation of the policy of the workers.

Russian context

The regime of Vladimir Putin received a quite severe blow to its power during the recent massive protests associated to the arrest of Alexei Navalny. The working class of Russia make are not deluded about Navalny’s personality but actively participated in the street protests. We have to admit that, in many aspects, the fear to a repressive authoritarian system among the broad popular masses has begun to disappear slowly but surely. More and more often we receive news from Russia about workers’ protests that have a clear social and class character. It is becoming increasingly difficult for Russian liberals to maintain their stranglehold on the Russian protest movement. The voices of the working class are being heard more and more clearly.

The ongoing U.S. and EU economic sanctions against the Russian Federation throw more and more segments of the bourgeoisie into discontent, from the largest to the smallest, into opposition to Putin’s bonapartist oligarchic regime. And the unprecedented cynical support for Belarusian President Alexander Lukashenko, who openly falsified the results of the presidential elections, finally dispelled illusions about the formation of a new geopolitical axis of Moscow-Berlin-Paris. The catastrophically unsuccessful international policy of Russian imperialism only exacerbated the glaring failures of its domestic policy.

According to the Central Bank of the Russian Federation, inflation in the country reached 5.8% and became a record high since 2016. Food inflation has accelerated almost three times over the past 12 months. The prices of several key commodities (butter, vegetables, sugar, eggs) have almost doubled. The industrial and service sectors received virtually no support from the Russian government during the COVID-19 pandemic and, as an expected result, all their burdens fell on the shoulders of the workers themselves.

Does Putin need, in this catastrophic situation for him, a foreign policy and political maneuver associated with distraction of the working people of Russia from the internal problems of the country by “armed protection of the residents of Donbas from the Ukrainian fascists”? Our answer is YES! Moreover, from the point of view of this policy, the Russian government does not care at all whether it starts a real war or whether everything will be limited to simply raising rates in the inter-imperialist negotiation. Putin’s main goal will be achieved: he has distracted the attention of the Russians from the internal problems of the country by making gun noises near the Ukrainian borders and cynical calls for the rescue of the residents of Donbas from the “Ukrainian fascists barricaded in Kiev”.

Ukrainian context

It is already obvious to everyone that the extremely weak and contradictory policy of President Volodymir Zelensky at the beginning of 2021 led to a crushing fall in his personal rating. And if the real rating of his party “Servant of the People” in mid-2020 was confidently fighting for the indicator of absolute zero, his personal charisma of a comedian known in the country saved the new government for some time. But by February 2021, this margin of safety has obviously been completely exhausted.

In the context of a long war of positions with Russia, Zelensky was never able to completely normalize relations with the countries of the European Union and the United States. The new U.S. president perfectly saw all Zelensky’s hesitations before the U.S. elections. And, of course, he did not escape the Ukrainian president’s attempts to “sit on two chairs”, especially in the context of the opening in Ukraine of a criminal case for corruption in the firm Burisma, where Biden Jr. worked. Since his inauguration, Biden has never (!) contacted the Ukrainian President Zelensky, and only the hype around a possible Russian attack on Ukraine made him make a courtesy call and make promises of support.

At the same time, Ukraine’s dependence on various instruments of Western imperialism increases every day. The International Monetary Fund, the European Bank, various politicians and businessmen affiliated with George Soros and other global financial players together form the apparatus of the so-called “External Control”. During the reign of President Zelensky, the regime of “External Control” in Ukraine has already passed the law on privatization of land, the law on raising the retirement age, the law on complete dependence of the National Bank of Ukraine on external institutions, and is now pushing through anti-labor changes to the Labor Code, depriving the working class of the legal mechanisms of struggle for their labor and social rights. When Russian imperialism uses the factor of direct armed aggression and annexation of Ukrainian territory to pressure Ukraine, then Western imperialism uses its full arsenal of economic levers of strangulation.

Since late autumn 2020, for the first time in many decades of its independence, a massive wave of social protest movement of workers began in Ukraine against a sharp increase in utility tariffs associated with the appetites of Ukrainian oligarchs who control energy companies. In many regions of Ukraine, protesting workers blocked roads and held mass protests near the offices of private energy and distribution companies. By the end of January 2021, the social agenda “Stop tariff genocide!” finally prevailed and Zelensky’s team found itself in an extremely difficult situation. Attempts to intimidate protesters by law enforcement agencies and declare them “agents of the Kremlin” only intensified the negativity and hatred in the mass consciousness of Ukrainians towards Zelensky’s power.

Does Zelensky need in this catastrophic situation for him a political maneuver associated with distracting Ukrainian workers from the internal and external problems of the country by calling for “repelling Russian military aggression against Ukraine”? Our answer is YES! The recent closure of pro-Russian oligarch Medvedchuk’s TV channels and the artificial stoking of hysteria with a patriotic agenda unequivocally points to the desired scenario for Zelensky, associated with the war in Donbas.

The likelihood of war and the workers’ agenda.

The Ukrainian authorities, like the Russian authorities, simply act in a mirror image of each other. However, the very likelihood of war is far from certain. Despite the fact that 21 Ukrainian soldiers have already died in Donbas since the beginning of 2021, the likelihood of a hot phase of war remains highly uncertain. Both sides of the conflict, as well as pro-Russian “representatives” of the DPR / LPR quasi-formations, make demonstrative statements that clearly aim at raising tensions. Facing the world, Russia demonstratively drives a large number of soldiers and weapons to its western borders with Ukraine. In turn, Ukraine announces that it is prepared for a massive mobilization and puts its military reserves in a state of combat readiness. However, this explosive situation need not necessarily be resolved by a bloody war. It is also possible that we are facing the eventuality of some kind of global inter-imperialist “agreement”, for which all explicit and implicit parties to the conflict in Donbas are now raising the stakes. After all, not a single war in the history of mankind began with an intentional worldwide news hype about it and its numerous announcements in the world press.

The Ukrainian working class, of course, is aware of the real aims of the present “war puppeteers”. Less and less confidence in it is provoked by the hysterical cries of the Ukrainian bourgeois power about the inevitability of war and the readiness of the people for another mass self-sacrifice. Moreover, you will not find representatives of the bourgeoisie and the state apparatus at the forefront of the daytime shooting war. The main burden of any war falls on the working class. The Ukrainian working class will constantly fight against Russian imperialist aggression but no one has the desire to play ball with Western imperialism either! Our slogans of the moment are simple and obvious to all Ukrainian workers:

  • Russian imperialism Out of Ukraine!
  • Workers of Donbas, unite with the workers of all Ukraine in a single anti-capitalist struggle,
  • Western imperialism Out of Ukraine!
  • Down with capitalism, Long live workers’ power!

Обострение конфликта на Донбассе: империалистические интересы и рабочая политика

Обоюдное нагнетание напряженности вокруг ситуации на Донбассе ставит перед рабочими и профсоюзными активистами Украины целый ряд вопросов, на которые достаточно сложно дать простой и исчерпывающий ответ. Однако сама жизнь от нас требует оперативного реагирования и честного комплексного анализа.

Очень важными факторами для формирования рабочей политики являются такие аспекты:

Российский контекст

1. Режим Путина получил достаточно серьезный удар по своему могуществу во время недавних массовых протестов, связанных с арестом Навального. Рабочий класс России не имеет иллюзий в отношении личности Алексея Навального, однако принял активное участие в уличных протестах. Надо признать, что, во многом, страх перед репрессивной авторитарной системой в широкой народной массе стал медленно, но верно пропадать. Все чаще и чаще мы получаем из России вести о рабочих протестах, имеющих четкий социальный и классовый характер. Все сложнее и сложнее российским либералам сохранять свою доминанту в российском протестном движении, все явственнее и явственнее звучат голоса рабочего класса.

2. Продолженные экономические санкции США и Европейского Союза против Российской Федерации кидают в оппозицию к бонапартистскому олигархическому режиму Путина все новые и новые сегменты недовольных буржуа – от крупных и до самых мелких. А беспрецедентная по своей циничности поддержка президента Беларуси Лукашенко, откровенно сфальсифицировавшего результаты президентских выборов, развеяла окончательно иллюзии в отношении формирования новой геополитической оси Москва-Берлин-Париж. Катастрофически неудачная международная политика Российского империализма только усугубила откровенные провалы в его внутренней политике.

3. По данным Центрального Банка РФ инфляция в стране достигла 5,8% и стала рекордной с 2016 года. Продовольственная инфляция за последние 12 месяцев ускорилась почти втрое. Цены на целый ряд ключевых товаров (масло, овощи, сахар, яйца) подскочили почти вдвое. Промышленный сектор и сектор обслуживания, практически, не получили поддержки от правительства России во время пандемии COVID-19 и, как ожидаемый результат, все ее тяготы легли на плечи самих трудящихся.

Нуждается ли ПУТИН в этой катастрофической для него ситуации во внешнеполитическом и политтехнологическом маневре, связанном с отвлечением трудящихся России от внутренних проблем страны путем «вооруженной защиты жителей Донбасса от украинских фашистов»? Наш ответ — ДА! При чем, с точки зрения данной политтехнологии, российской власти совершенно не важно — начнется ли настоящая война или все ограничится просто повышением ставок в межимпериалистических торгах. Главная цель Путина будет достигнута — он отвлек внимание россиян от внутренних проблем страны бряцанием оружия возле украинских границ и циничными призывами к спасению жителей Донбасса от «украинских фашистов, засевших в Киеве».

Украинский контекст

1. Уже всем очевидно, что крайне слабая и противоречивая во всех отношениях политика президента Зеленского к началу 2021 года привела к просто обвальному снижению его персонального рейтинга. И если реальный рейтинг его партии «Слуга народа» уже к середине 2020 года уверенно стремился к показателю абсолютного нуля, то его личная харизма известного в стране комика еще некоторое время спасала новую власть. Но к февралю 2021 года этот запас прочности очевидно иссяк окончательно.

2. В условиях длительной позиционной войны с Россией Зеленский так и не смог полноценно нормализовать отношения со странами Европейского Союза и США. Новый президент США прекрасно видел все колебания и метания Зеленского перед выборами в США. И, разумеется, от него не ускользнули попытки украинского президента усидеть на двух стульях, особенно в контексте возбуждения в Украине уголовного дела по коррупционной составляющей в фирме «Бурисма», где был трудоустроен Байден-младший. С момента своей инаугурации Байден ни разу(!) не вышел на связь с президентом Украины Зеленским и лишь шумиха вокруг возможного нападения России на Украину заставила его сделать звонок вежливости и дать обещания поддержки.

3. В тоже время зависимость Украины от разнообразных инструментов западного империализма растет с каждым днем. Международный Валютный Фонд, Европейский банк, различные политики и бизнесмены, аффилированные с Джорджем Соросом и другими глобальными финансовыми игроками в совокупности и составляют аппарат т.н. «внешнего управления». Режим «внешнего управления» в Украине уже продавил во время правления президента Зеленского закон о приватизации земли, закон о повышении пенсионного возраста, закон о полной зависимости национального Банка Украины от внешних институций, а сейчас продавливает антирабочие изменения в Трудовой кодекс Украины, лишающие рабочий класс всех юридических механизмов борьбы за свои трудовые и социальные права. Мы прекрасно видим, что если российский империализм использует для своего давления на Украину фактор прямой вооруженной агрессии и аннексии украинской территории, то западный империализм в Украине использует весь арсенал экономических рычагов удушения.

4. С конца осени 2020 года по Украине впервые за многие десятилетия ее независимости началась массовая волна социального протестного движения трудящихся против резкого повышения коммунальных тарифов, связанного с аппетитами украинских олигархов, контролирующих предприятия энергетической сферы. Во многих регионах Украины трудящиеся в знак протеста перекрывали автомобильные дороги, устраивали массовые акции протеста возле офисов частных энергетических и распределительных компаний. Уже к концу января 2021 года социальная повестка дня «Стоп тарифный геноцид!” окончательно возобладала в Украине и команда Зеленского оказалась в крайне тяжелой ситуации. Попытки запугивания протестующих правоохранительными органами и объявления их «агентами Кремля» только усиливали негатив и ненависть в массовом сознании украинцев по отношении к власти Зеленского.

Нуждается ли ЗЕЛЕНСКИЙ в этой катастрофической для него ситуации в политтехнологическом маневре, связанном с отвлечением трудящихся Украины от внутренних и внешних проблем страны путем призывов к «отражению российской военной агрессии против Украины»? Наш ответ — ДА! Недавнее закрытие телеканалов пророссийского олигарха Медведчука и искусственное нагнетание истерии с ура-патриотической повесткой дня — все это безошибочно указывает на желательный для Зеленского вариант развития ситуации, связанный с войной на Донбассе.

Вероятность войны и рабочая повестка

Украинская власть как и российская действуют просто зеркально друг по отношению к другу. Тем не менее сама по себе вероятность войны остается далеко не столь определенной. Несмотря на то, что с начала 2021 года на Донбассе уже погиб 21 украинский солдат, вероятность возгорания горячей фазы войны остается крайне неопределенной. Обе стороны конфликта, равно как и пророссийские «прокси» в лице квази-формирований ДНР\ЛНР, делают демонстративные заявления, явно направленные на повышение ставок. Россия демонстративно на весь мир гоняет к своим западным границам с Украиной огромное количество солдат и вооружений. Украина объявляет о своей готовности к массовой мобилизации и приводит в боеготовность свои воинские резервы. Однако данная взрывоопасная ситуация вовсе не обязательно должна разрешиться кровопролитной войной. Возможно также, что речь идет о каком-то глобальном межимпериалистическом «договорняке», ради которого и повышают сейчас ставки все явные и не явные стороны конфликта на Донбассе. В конце концов, еще ни одна война в истории человечества не начиналась с целенаправленной информационной шумихи по ее поводу во всем мире и ее многочисленными анонсами в мировой прессе.

**************************************************************

Рабочий класс Украины, разумеется, отдает себе отчет в истинных целях текущих «кукловодов от войны». Все меньше и меньше доверия в нем вызывают надрывные вопли украинской буржуазной власти о неизбежности войны и готовности народа к очередному массовому самопожертвованию. Тем более, что представителей буржуазии и государственного аппарата на передовой войны днем с огнем не сыщешь. Основную тяжесть любой войны несут на себе представители именно рабочего класса. Украинский рабочий класс будет последовательно бороться против российской империалистической агрессии, но и подыгрывать западному империализму тоже ни у кого нет никакого желания! Наши лозунги момента просты и очевидны для всех украинских трудящихся:

  • Российский империализм — вон из Украины!
  • Рабочие Донбасса, объединяйтесь с рабочими всей Украины в единой антикапиталистической борьбе!
  • Западный империализм — вон из Украины!
  • Долой капитализм! Да здравствует рабочая власть!

Олег ВЕРНИК, Председатель Всеукраинского независимого профсоюза «Захист праці”

13.04.2021