В наведеному аналізі законопроекту «Про безпеку праці та здоров’я працівників» я виділив дві особливості. (Проект можна бачити на сайті ФПУ http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/okhorona-pratsi-i-zdorov-ya/15962-pro-naradu-shchodo-novoji-redaktsiji-zakonu-pro-okhoronu-pratsi)
Перша – законопроект «Про безпеку праці та здоров’я працівників» (надалі – Проект) є спробою додатковими засобами легалізувати на території України російсько-українську атестацію робочих місць за умовами праці. На сьогодні та атестація існує в документах сумнівного стану і якості типу Методичних рекомендацій і того, що супроводжує ці рекомендації. Їх якість в такому стані, що Мінсоцполітіки вже давно припинило якісь спроби їх покращити чи поміняти і на всі питання чи зауваження щодо неможливості використання цих документів, відповідає однотипно – використовуйте. Їх давно треба вже здати в архів чи музей бойової і трудової слави і хоч то і ганьба для вітчизняної справи охорони праці, але музей і історія мабуть мають бути чесними, показувати і славетні і ганебні сторінки історії. В даному випадку історії міністерства. Можна навіть створити в музеї експозицію з документу і воскової фігури С.І.Рябоконя, який, на колишній посаді головного експерта умов праці України а потім і начальника відповідного відділу, багато років опікувався цими рекомендаціями і як міг підтримував їх «життя». До речі, де він? Таке враження що він досі десь ще зберігається в міністерстві в законсервованому вигляді і періодично його використовують для розробки таких речей, як цей Проект.
Втім є ще один документ, при прийняті якого дотримані всі процедури легалізації і саме використання цього документу і його положень Проект намагається підняти на щаблях нормативних актів, легалізувати його в нормах спеціального закону. Мова йде про затверджену наказом Міністерства охорони здоров’я України № 248 від 08.04.2014р. Гігієнічну класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища важкості та напруженості трудового процесу (надалі – Гігієнічна класифікація).А оскільки все це проводиться під гаслом виконання Концепції реформування системи управління охороною праці в Україні та затвердження плану заходів щодо її реалізації побудови системи організації безпеки та гігієни праці в Україні на основі ризикоорієнтованого підходу для забезпечення впровадження стандартів Європейського Союзу, пропонується безпосередньо порівняти ті стандарти Європейського Союзу з положеннями Проекту. Тим більше що це є унікальна і рідкісна можливість поспостерігати що відбувається при зіткненні дійсних європейських стандартів з українською реальністю.
Першою і головною нотою чи мотивом для цього порівняння є розміщене в Гігієнічній класифікації і перенесене в Проект визначення шкідливих умов праці, яким є «стан умов праці, за якого рівень впливу одного або більше факторів робочого середовища та/або трудового процесу перевищує допустимий». Це якби маркер, посил до європейської спільноти, в якому ми чесно говоримо їм – Панове! Екологія і безпечні умови праці це дорогі іграшки багатих країн. Ми бідна країна, з деградованою економікою і розваленими фабриками і заводами і у нас немає коштів на будівництво нових чи доведення на існуючих підприємствах величини факторів робочого середовища до допустимого рівня. Так, ми підписали Конвенцію про захист працівників від професійного ризику, спричиненого забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих місцях № 148, в якій між іншим зазначено, що «Компетентний орган влади встановлює категорії, котрі дають змогу визначати небезпечність шкідливого впливу забруднення повітря, шуму та вібрації на робочих місцях і, у разі потреби, вказує на основі цих критеріїв допустимі рівні впливу». Потім «Компетентний орган влади повідомляють про застосування процесів, речовин, механізмів та обладнання, котрі визначає компетентний орган влади, які наражають працівників на професійні ризики внаслідок забруднення повітря, шуму та вібрації на робочих місцях і, у разі потреби, компетентний орган влади може на встановлених умовах дозволяти або забороняти їхнє застосування». Ця Конвенція чинна на території України але ми попередили спільноту про те, що цей текст треба розцінювати як завдання на майбутнє для нас і не треба доставати нас своїми стандартами. Це як в тому радянському анекдоті. Німець приїхав в Союз і вражений якістю наших доріг, розказує як у його країні, перед кожною виявленою і ще не ліквідованою ямкою, на дорозі ставлять червоний, попереджуючий прапорець. А йому у відповідь – Ви кордон перетинали? Бачили червоний прапор? Так що і ми вас попередили.
І все би нічого, якби ми на цій чесності зупинились. Зрозуміло, що свідоме чи по нерозумінню намагання нормативом законсервувати таку ситуацію робить безглуздими діалог і спроби щось застосувати з європейських стандартів безпеки праці. Проте надалі ми продовжуємо імітувати той діалог з європейською спільнотою і так же, фейково і імітаційно, починаємо зображати виконання тих вимог спільноти, які зазначаються в діалозі. При цьому брешемо самі собі і цілому світу, фальшуємо і перекручуємо ті перекладені на українську європейські стандарти. Причому іноді складається враження що це робиться не по злій волі учасників діалогу з нашої сторони а просто через те, що ми не розуміємо зміст тих стандартів і потребуємо ще якогось перекладача з української на українську. Наприклад, ми без проблем використовуємо в своїх технологічних текстах світове визначення граничнодопустимої концентрації шкідливої речовини у повітрі робочої зони (далі – ГДКр.з.), використовуємо самі величини цих ГДКр.з., погоджуємось що ці величини встановлюються у законодавчому порядку як норматив і порушення їх розцінюється як порушення нормативу з усіма наслідками. В тексті цього нормативного документу ми записуємо, що забороняється проектувати і експлуатувати виробничі приміщення, технологічні процеси, якщо вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони перевищує гранично допустимі концентрації (ГДКр.з.). Визначення цього документу є абсолютні, не підлягають трактуванням і їх не можна порушувати ні за яких умов. І одночасно з цим ми видаємо і використовуємо нормативи, якими доказуємо, що величини ГДКр.з. можна ігнорувати, якщо в організм людини, яка піддалась дії шкідливої речовини в кількостях, що перевищують ГДКр.з., ввести харчовий раціон або якщо такому організму виплатити якусь значну суму грошей. Це ніби свідчить що в нас існує переконання про існування унікального організму українського робітника, хімічні речовини на якого мають інший вплив ніж на організм робітника іншої країни, особливо коли цей організм отримає українську гривню ну і при великих гривневих сумах ці хімічні речовини взагалі перестають діяти на вітчизняні організми. Така правова шизофренія, при якій в головах як контролюючих органів так і виконавців співіснують протилежні, взаємовиключаючі нормативи, продовжується вже багато років, деформуючи свідомість нових поколінь спеціалістів, які мали би займатись цими питаннями. Ну а принагідно, щоб не особливо доставали всякі розумники, в тексті Проекту вже прибираємо те місце з діючого Закону «Про охорону праці», де в його статті 29 «Тимчасове припинення чинності нормативно-правових актів з охорони праці» йшлося про те, що «У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.
Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з охорони праці.
Роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за охороною праці»
Це ж що виходить? На кожне перевищення ГДКр.з., яке ми будемо фіксувати в картах умов праці при проведенні атестації, будемо питати дозволу у відповідного державного органу?
Продовжуючи порівняння з європейськими нормативами, звернемо увагу що у них немає поняття «шкідливі умови праці» і ті нормативи, які ми намагаємось використати, застосовують поняття «потенційні небезпечності і шкідливості» на робочому місці. Ці небезпечності і шкідливості не вимірюються рівнями факторів робочого середовища та/або трудового процесу і їхня кількісна міра – ризик. Така робота по оцінці ризиків у відповідності європейських стандартів розпочала проводитись і на Україні і згідно термінів національного стандарту України ДСТУ OHSAS 18001:2010 «Системи управління гігієною та безпекою праці» схема такої оцінки приблизно виглядає так. В промисловості існують підприємства чи об’єкти на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються, транспортуються одне або декілька небезпечних речовин або категорій речовин і ці об’єкти відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. Тобто вони є джерелом, ситуацією або дією, які потенційно можуть завдати шкоди людині чи призвести до погіршення здоров’я, або їх комбінація. Під час експлуатації об’єкта виникають невідповідності, якими може бути будь-який відхил від застосовуваних робочих стандартів, практик, процедур, правових вимог тощо. Деякі з цих невідповідностей можуть закінчитись інцидентом (incident), який за визначенням є подія(ї), пов’язана(і) з роботою, за результатами якої(их) трапилась або могла трапитися травма чи погіршення здоров’я. Такими інцидентами є аварії, пожежі, вибухи, неконтрольовані викиди отруйних речовин в кількостях, які перевищують ГДКр.з. і визначена ймовірність таких інцидентів є ризиком, мірою небезпечності і шкідливості промислових об’єктів. Визначення цього ризику в стандарті OHSAS 18001:2010 наводиться дослівно – ризик (risk) це є поєднання ймовірності виникнення небезпечної події чи впливу(-ів) та істотності травми чи погіршання здоров’я, які може бути зумовлено такою подією чи впливом(-ами). Спрощено це можна показати формулою Р = Й × В, де «Ризик» (Р) – це параметр, який враховує як ймовірність (Й) інциденту, так і його вплив (В).
Ну і поскільки впроваджується ризикоорієнтований підхід у сфері безпеки та гігієни праці, Проект теж містить визначення ризику. Це визначення перенесене з Гігієнічної класифікації, назване «професійним ризиком» і згідно тексту – «професійний ризик – імовірність та наслідки нанесення шкоди здоров’ю та життю працівників, пов’язаними з виконанням ними трудових обов’язків, зумовлені шкідливістю та/або небезпечністю матеріальних складових роботи залежно від умов їх використання, впливу чи взаємодії». Як видно, воно відрізняється від європейського визначення і щоб зрозуміти цю різницю, необхідно зробити те, що я вже зазначав – перекласти його з української мови на українську. Саме воно створено як кубик Рубика, ним можна маніпулювати і показувати різні комбінації слів і термінів, в залежності від того кому це визначення пред’являєш. Можна показати всім ревнителям європейського шляху – які претензії? Ми вжили всі ті слова, які вживаєте і ви. Ось є «ризик», є «ймовірність», «шкідливість», «небезпека». Але справа в тім що це є декорування, метод, який ми часто використовуємо в наших імітаційних і фейкових відносинах з цивілізованим світом. Саме для таких цілей ми приймаємо багато нормативів, які грають роль декорацій і при цьому подалі не використовуються в житті країни. Це є так звані існуючі в нашій країні мертві закони, мертві цілком чи в окремих положеннях. Як можна це визначення використовувати в цілях, для яких воно ніби то призначено? В цілях управління гігієною та безпекою праці? В цих цілях європейські стандарти теоретично, гіпотетично кожне підприємство, яке використовує найману працю розглядають як джерело небезпек для працівників. Це є абстрактне підприємство і от вже в реальному житті європейський стандарт пропонує методику, яка розрізняє підприємства по ризикам виникнення ситуацій на підприємстві, які можуть нанести шкоду здоров’ю працівника. І от виглядає на те, що українське визначення ризику в порівнянні з європейським намагається використати, задіяти те безглузде українське визначення шкідливих умов праці. Тобто, виходячи з признання в нас умовами праці також і умов, які виникають при інцидентах, при неполадках, аваріях, викидах шкідливих речовин, українське визначення ризику як би пропонує – а давайте будемо визначати ризики для здоров’я при постійному знаходженні працівників в тих умовах, коли «рівень впливу одного або більше факторів робочого середовища та/або трудового процесу перевищує допустимий». Тобто, якщо взяти ту спрощену формулу європейського визначення ризику Р = Й × В, в якій величини ймовірностей існують в шкалі від 0 до 1, українське визначення пропонує величину Й зразу брати в значення 1, в значенні реалізованого інциденту і надалі працювати тільки з величиною В. Що таке ймовірність впливу на стан робітника в умовах реалізованого інциденту, в умовах перевищення гранично допустимих величин шкідливих факторів? Це величина, яка залежить від показника стану здоров’я працівника, показника віку працівника, показника стажу роботи працівника в шкідливих та (або) небезпечних умовах праці. Це схоже на європейське визначення індивідуального ризику, яке визначає розподілення ризиків в просторі об’єкту. Але в нашому випадку ризики не прив’язуються до робочого місця і можуть мати різні значення для одного робочого місця в залежності від індивідуальних показників кожного робітника. Звичайно це цікаве дослідження але яка користь від нього для основної справи управління гігієною та безпекою праці? Як цими показниками оцінювати стан безпеки праці на конкретному підприємстві? Не кажучи вже про те, що в нас давно вже не існує необхідної для такого дослідження медицини, в нас давно знищена мережа цехових терапевтів, яка на місцях могла кваліфіковано, багаторічно вести такі спостереження. І тут стає зрозумілим, що після втрати попутно з тією мережею і кваліфікованого корпусу спеціалістів з охорони праці, в нових обставинах ми специфічне значення терміну охорони праці «небезпечні умови праці», замінили медицинським терміном «шкідливі умови праці», визначення якого навело МОЗ. Різниця суттєва – термін охорони праці говорить про ймовірну шкоду, медичний термін визначає пряму шкоду. Фактично МОЗ пропонує нам, кожному на своєму виробництві, повторно зробити дослідження, яке вже проведено світовою цивілізацією. Наприклад, дослідження на хімічних виробництвах, якими спостереженнями над робітниками і дослідами над тваринами були виведені величини ГДК для всіх, існуючих на сьогодні шкідливих речовин. Фактично це був розтягнутий в часі, який продовжується і сьогодні, аналіз хімічного ризику. Характерною рисою хімічних ризиків є їх проява лише у тих випадках, коли доза токсиканта перевищує визначену граничну величину. Мета цього аналізу була знайти значення гранично допустимих концентрацій токсичних речовин у воді, повітрі та грунтах. Тепер нам пропонують самим провести досліди над працівниками і підтвердити ті висновки, переконатися що дійсно Гігієнічна класифікація пише правду і дійсно при малих перевищеннях ГДКр.з. працівники отримають малі ушкодження здоров’я, при більших перевищеннях відповідно більші. В тексті Проекту є місця, які ніби визначають наміри авторів Проекту пропонувати пробувати нам керувати такими ризиками під час роботи в умовах, коли фактор робочого середовища та/або трудового процесу перевищує допустимий, шляхом зменшення часу перебування робітника в зоні ураження або шляхом використання індивідуальних засобів захисту. В принципі це та сама банальна пропозиція дослідами над робітниками переконатись самим, що при меншому часі перебування в зоні пораженя робітник отримає менші ушкодження а при більшому більші. Щодо використання індивідуальних засобів захисту то авторам Проекту повинно бути відомим, що використовуваний в промисловості індивідуальний засіб захисту органів дихання фільтруючий протигаз не призначений для роботи в зонах перевищення ГДКр.з. Призначенням фільтруючого протигазу є його використання тільки при ліквідації аварії або евакуації персоналу з зони аварії і при безперервному використанні його може вистачити тільки на одну зміну.
Далі, щоб декорування було більш переконливим, автори Проекту використовують в тексті фрагмент Директиви Ради європейських співтовариств 89/391/ЄЕС і попутно до нього монтують українську атестацію. Згідно статті 6 «Загальні обов’язки роботодавця» Директиви Ради європейських співтовариств від 12 червня 1989 року «Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров’я працівників під час роботи» 89/391/ЄЕС
1. В межах своїх обов’язків роботодавець вживає заходів,необхідних для безпеки і охорони здоров’я працівників, включаючи заходи щодо запобігання професійним небезпекам, інформування і навчання, а також підготовки належних організаційних заходів і необхідних засобів.
2. Роботодавець повинен слідкувати за тим, щоб ці заходи враховували обставини, що змінюються, і спрямовувати зусилля на поліпшення існуючих умов праці.
Роботодавець вживає заходи, про які йдеться у першому абзаці першої частини на підставі наступних загальних принципів техніки безпеки :
(а)запобігання ризикам;
(b)оцінка ризиків, яких не можна уникнути;
В українському варіанті цей текст набуває наступного вигляду
Стаття 8. Управління професійними ризиками
1. З метою управління професійними ризиками роботодавець:
1) проводить оцінку професійних ризиків для усіх робочих місць працівників;
2) визначає та вживає заходів щодо уникнення (запобігання) професійних ризиків, виявлених за результатами проведеної оцінки;
3) оцінює професійні ризики, яких не можна уникнути (запобігти), шляхом проведення атестації робочих місць за умовами праці;
В європейському варіанті першою операцією є запобігання ризикам, просте поняття, яке не потребує ніякої оцінки. Тобто, приймаючи тезу, що апріорі кожне підприємство є потенціальним джерелом небезпек, пропонується звести чи приблизити ризики до нуля шляхом заміни речовин, які шкідливі для здоров’я і здатні перебувати в завислому стані у виробничому середовищі на менш шкідливі чи безпечні речовини. Процеси, що спричинюють забруднення повітря, створюють шум чи вібрацію на робочих місцях пропонується, в міру можливості, заміняти процесами, що спричинюють менше або не спричинюють зовсім забруднення повітря, шум чи вібрації. Врешті можливі радикальні міри шляхом заміни персоналу роботизованими лініями і процесами. А вже на тих підприємствах, де це неможливо в силу різних обставин, необхідно вводити управління гігієною та безпекою праці шляхом оцінки ризиків, які не можна уникнути. Замість цього український варіант Проекту веде мову про необхідність провести якусь першу оцінку, що передує обом операціям і вже потім проводити другу оцінку ризиків «унікальним» українським методом, т.з. атестацією робочих місць. Це є винайдений «український велосипед», який кваліфіковану і складну роботу по прогнозуванню ризиків, замінює простими замірами фактичних рівнів виробничих факторів на підприємстві. Замірами, які щоденно робила і робить кожна заводська лабораторія або автоматичні, цілодобові аналізатори повітря але тут, для придання цим замірам вже якоїсь містичної ваги, організовуються по країні додаткові лабораторії, видаються їм ще ліцензії і все це лягає додатковими витратами на підприємства. Відповідно до задуму авторів Проекту, повинні існувати і дві різні методики оцінки ризиків і тому
2. Проведення оцінки та управління професійними ризиками здійснюється відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
3. Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці та контролю за якістю її проведення визначається Кабінетом Міністрів України.
Другою особливістю Проекту, крім намагання легалізувати українську атестацію, є «необхідність» враховувати ті, вже існуючі безглузді місця існуючого проекту Трудового кодексу. Стикувати два проекти. Крім того, що проект Трудового кодексу теж використовує те саме визначення шкідливих умов праці, в його тексті є місце, яке ніколи не піднімалось і не обговорювалось критиками цього проекту. Намагаючись здолати пошесть, при якій в країні роботодавці замінюють трудові договори цивільними, автори проекту Трудового кодексу, ще на ранніх стадіях його монтування і просування, запропонували пункт, яким проголошували, що
Трудове законодавство не застосовується (крім законодавства про охорону праці) у разі, якщо фізична особа виконує зобов’язання, взяті нею за цивільним договором, який передбачає виконання нею певної роботи на користь іншої сторони договору.
Ця теза кочувала по всіх проектах ТК, врешті її навели і в Проекті, який я аналізую. Доречно було б зауважити, що на днях знову реанімувався профспілковий проект ТК, який зберіг всі ті моменти і робить слушним питання – хто захистить працівників від Федерації профспілок України?!
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на усіх роботодавців та працівників (за виключенням домашніх працівників), у тому числі:
3) фізичних осіб, які виконують роботи або надають послуги на підставі цивільно-правових договорів;
Те, що це місце в проекті ТК не стало темою в обговоренні критиками проекту, свідчить що до відсутності в країни промислової медицини, спеціалістів з охорони праці треба добавити і відсутність фахівців з трудового права. В підручниках трудового права можна знайти відповідне місце, де записано що охорона праці є частиною трудового права, заснована на трудовому праві і на специфічній підлеглості робітника роботодавцю. І от якщо численним болільникам і критикам нового Трудового кодексу ця специфіка була невідома і незрозуміла, то тут, в тексті Проекту, навіть людина без юридичної освіти і без знань трудового права, тільки здоровим глуздом може вловити безглуздість цієї тези. Адже ж якщо в Трудовому кодексі, в його обговореннях ми можемо тисячі раз проголошувати тезу «поширюється!», то вже в Проекті спеціального закону ми повинні реально її поширити. Як каже народна мудрість – хоч тисячу раз говори «цукор», в роті від того солодше не стане. Проект має завдання яке записано в преамбулі як «визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади безпеки праці та здоров’я працівників в Україні і регулює соціально-трудові відносини у цій сфері з метою забезпечення безпечних та здорових умов праці, збереження життя і здоров’я працівників у процесі трудової діяльності». Для реалізації цього завдання роботодавці вимагають «від працівників дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей під час виконання трудових обов’язків, а також під час перебування у робочій зоні», вимагають «від працівників знання та виконання вимог нормативно-правових актів з безпеки праці та здоров’я працівників, використання та застосування засобів праці за призначенням, правил користування засобами колективного та індивідуального захисту». Хтось може пояснити, як здійснити ці вимоги в межах цивільного права, які задаються цивільно-правовими договорами? Як реалізувати основне завдання Проекту у відносинах з тими фізичними особами? Скільки б не повторював цю мантру про «поширення», вона залишиться тою ж черговою українською, специфічною мертвою нормою закону.
Окремо треба дослідити, що мають на увазі і як розуміють автори Проекту те місце з Директиви Ради європейських співтовариств 89/391/ЄЕС, яке повністю перенесене в Проект і згідно якого
Стаття 7. Уповноважені з безпеки праці та здоров’я працівників
1. З метою організації роботи щодо забезпечення безпечних умов праці роботодавець призначає відповідального працівника з безпеки праці та здоров’я працівників або утворює структурний підрозділ з безпеки праці та здоров’я працівників, або відповідно до частини 5 цієї статті залучає суб’єкта господарювання, який надає послуги у сфері безпеки праці та здоров’я працівників.
Надалі до основних обов’язків та функцій того суб’єкта господарювання віднесено
3) контроль виконання працівниками вимог актів роботодавця з безпеки праці та здоров’я працівників.
В принципі, якщо той суб’єкт візьметься навчати персонал роботодавця чи малювати на його замовлення агітаційні і попереджувальні плакати з охороні праці – проблем немає. Але якщо той контроль суб’єкт господарювання буде поєднувати з обов’язком роботодавця «вимагати», то виникають ті ж проблеми. Суб’єкт господарювання не має тих специфічних, трудових відносин з робітником, в межах який він може «контролювати і вимагати». А якщо контролювати то тільки як відеокамера, яку, до речі, роботодавець йому може надати для здійснення контролю і записи порушень робітника з якої потім роботодавець сам і прогляне.
Щоб зрозуміти феномен такого довгого існування цього безглуздого механізму атестації чи самого нормативу Методичні рекомендації, мабуть необхідно звернути увагу на цілі, які зобов’язані вони забезпечити. Гранично ця ціль проголошена в статті 43 Конституції України « Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці». І от уже розхожими стають зауваги, що реалізація цих цілей, що разом зі статтею 43 зібрані в Розділі ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» і досягнення яких забезпечує побудову демократичної, правової держави, в нашій країні країни носить імітаційний характер. Як сама реалізація так і конечні досягнення. Коли ці цілі, ці задекларовані соціальні блага, попадають в наше середовище деіндустріалізованої, напівфеодальної країни, вони вбудовуються в реальний ряд благ, змонтований нашими спільними відносинами. В цьому ряду на перших місцях знаходяться примітивні, одноденні турботи, зв’язані з щоденним виживанням. Реалії життя вступають в «змагання» з імпортованими соціальними благами і тоді парадоксальним чином самостійної цінності набувають самі механізми, якими забезпечується дія і існування цих соціальних благ. Так і в нашому випадку атестація робочих місць забезпечує працевлаштування різних спеціалістів і експертів відділів експертизи умов праці, патентованих лабораторій, які мають право проводити заміри, викладачів різних курсів і дорогих семінарів, які проводять навчання по темі атестації робочих місць.
Причому ця ізольована машинерія буває настільки самостійна і самодостатня, що її безглуздість навіть уживається з діяльністю в нашій країні міжнародних організацій і фірм, які контролюють впровадження чи застосування в нас міжнародних стандартів праці. Прикладом такої діяльності є діяльність в нашій країні організації ТОВ «Бюро Верітас Сертифікейшн Україна», яка розвиває напрямок сертифікації стандарту OHSAS 18001, вимоги якого спрямовані на безпеку праці та охорону здоров’я і дозволяють уникнути ситуацій, пов’язаних із загрозою для здоров’я та життя людині і спричиненням шкоди персоналу та організації. На розміщенній в мережі сторінці організації записано, що її «аудитори пропонують унікальну комбінацію міжнародного та місцевого досвіду, незалежно від територіального розміщення клієнта», «досконально знають специфіку секторів промисловості, національні норми, ринки та мови, що дозволяє пропонувати рішення, адаптовані під потреби клієнта». На практиці ж її персонал, набраний серед наших співвітчизників, прибуває на підприємство, знайомиться з приготовленою і впровадженою для таких відвідин відділом промислової безпеки і охорони праці підприємства системою управління охороною праці згідно з вимогами нового стандарту. Згідно процедури і нового стандарту ідентифіковано ризики та вжито відповідних заходівз управління ними, з якими знайомлять аудиторів. Аудитори поважно вивчають ці папери, на їх основі роблять висновки про відповідность підприємства вимогам міжнародним стандартам ISO 45001 ну і відповідно забирають свої гроші, які їм згідно договору положено за їх «труди». Таку клоунаду ще можна вибачити, якщо ці аудитори дійсно не знають про існування на всіх підприємствах, які вони відвідали, документів паралельних тій системі управління, документів, які створені згідно паралельного міжнародному українського законодавства і які заперечують як сам стандарт OHSAS 18001 так і міжнародне законодавство. Якщо ж вони знайомі з тими документами то, очевидно, в діяльності цієї організації це і називається тим загадковим словосполученням – «комбінація міжнародного та місцевого досвіду»