Вадим Мельник, Заслужений юрист України. Доктор юридичних наук,
Олег Верник, експерт «Експертного центру економічної безпеки»
На часі нам знов повернутися до розуміння категорії «економічна безпека», щоб внести певну транформацію в її традиційне та поширене тлумачення. Зазвичай розуміння економічної безпеки співпадає із розумінням безпекового режиму саме для умовного «бізнесу». А він, у свою чергу, в массовому розумінні майже завжди співпадає з інтересами отримання та збільшення прибутку роботодавцями/власниками бізнесу. Натомість, це вкрай звужене розуміння як «економічної безпеки» так і самого «бізнесу» вже зараз виглядає в експертних колах достатньо обмеженим, таким що не включає до свого складу саме соціальної складової.
Слід зауважити, що будь-який «бізнес» та й будь яка економіка взагалі, зокрема й державна, формується із ваємодії двох соціально-економічних страт – власників бізнесу та найманих працівників, які безпосередньо через продаж своєї робочої сили та свідому працю продукують свій певний результат, певну продукцію на локальні чи глобальні ринки. Від задоволення потреб цієї страти найманих працівників та придатних умов для здійснення ними своєї праці успіх умовного «бізнесу» та загальне процвітання економіки вкрай залежні. Вкрай залежна також і сама категорія «економічної безпеки».
Обнадійливим виглядає той факт, що в останній час під впливом загально-європейських чинників в Україні в наукових і експертних колах все більше і більше набирає своєї популярності розуміння категорії «економічна безпека» через запозичену в ЄС категорію «сталого розвитку». Під категорією «економічна безпека» розуміється такий стан економіки, при якому забезпечується досить високе і стійке економічне зростання («сталий розвиток»); ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і використанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях. А основним критерієм економічної безпеки держави є здатність її національної економіки зберігати чи швидко відновлювати критичний рівень суспільного відтворювання. Тобто поступово починає домінувати розуміння саме соціального зрізу проблематики економічної безпеки держави. Тобто не показники рівня доходів власників бізнесу, а соціальні стандарти та людській виміри починають бути визначальними для концептуальної парадигми сучасної економічної безпеки.
Варто зазначити, що сама по собі категорія «сталого розвитку» з`явилася в програмно-правовій практиці Європейського Союзу як раз через послідовне відстоювання балансу інтересів власників бізнесу та найманої праці та через послідовну інтеграцію обох цих соціально-економічних страт в структуру громадянського суспільства. Власники бізнесу інтегруються в структури громадянського суспільства через різноманітні корпоративні організації із захисту своїх інтересів – галузеві та територіальні асоціації виробників та асоціації реалізаторів продукції, зокрема рітейлерів. Наймана праця інтегрується в громадянське суспільство через професійні спілки. Режим постійних консультацій та перемовин між роботодавцями та профспілками із задіянням інших сегментів громадянського суспільства і є режимом т.зв. «соціального діалогу», який й був задіяний в якості визначального та системоутворюючого чинника при формуванні Європейського Союзу.
В умовах пожвавлення та активізації процесу інтеграції України в Європейський Союз наше власне українське законодавство із соціального діалогу конче потребує суттєвих змін. Закон України «Про соціальний діалог в Україні», що був прийнятий Верховною Радою України ще за часів президента В.Януковича в 2010 році, вочевидь, не відповідає як завданню імплементації сучасного європейського законодавства в українське, так і нагайним проблемам впровадження режиму «сталого розвитку» та самої економічної безпеки України. Очевидні перекоси у бік інтересів суто роботодавців та ущемлення прав профспілок та трудових колективів в умовах військового стану мають бути подоланими.
Цієї трансформації соціального законодавства потребує як оголошений нами в пункті 5 частини першої статті 85 Конституції України «стратегічний курс держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі», так і суворі вимоги наших європейських партнерів щодо справжнього соціального діалогу в нашій державі. Абсолютно очевидно, що антисоціальна олігархічна Україна, законодавство якої придушує профспілки, немає аж ніяких перспектив потрапити в Європейський Союз, який традиційно має високі соціальні стандарти та від початку свого заснований саме на принципі соціального діалогу.
Соціальний діалог є невід’ємною складовою будь-якої демократичної суспільної системи та відіграє надважливу роль в поточному українському контексті, особливо, як вже зазначалося вище, в період підготовки України до вступу до Європейського Союзу. В умовах, що склалися, активний соціальний діалог стає ключовим інструментом для вирішення соціально-економічних проблем воєнного часу та підвищення якості життя громадян.
Соціальний діалог є офіційною частиною управління в ЄС, що закладений, зокрема, у Договорі про функціонування Європейського Союзу, Хартії фундаментальних прав ЄС, Європейському стовпі соціальних прав, європейському трудовому законодавстві через правозастосовну практику Європейського суду, Європейській соціальній хартії та конвенціях Міжнародної організації праці.
Зазначимо, що «Європейський економічно-соціальний комітет» (The European Economic and Social Committee – EESC), який і визначає режим соціального діалогу в Європейському Союзі, був заснований одночасно із заснуванням самого Європейського Союзу та був формалізований в якості офіційного дорадчого органу ЄС Римською угодою 1957 року. Ця визначальна фундаментальна позиція була також підтверджена майбутніми Маастрихстською угодою 1992 року, Амстердамською угодою 1997 року, Ніццькою угодою 2000 року та Лісабонською угодою 2007 року.
EESC складається з 350 членів, яких призначає на 5 років Рада Європейського Союзу за поданням урядів країн – членів ЄС. При цьому члени комітету мають представляти одну з трьох категорій груп соціально-економічних інтересів: 1) роботодавців; 2) найманих працівників; 3) інші категорії економічно активного населення (фермери, споживачі, малий і сімейний бізнес, самозайняті особи тощо). Як бачимо, баланс соціальних інтересів збережений і в самій структурі представництва EESC.
Цікаво, що в Україні в останній час в урядових лавах спостерігається певне замовчування тих соціальних обов’язків, які накладаються перед Україною на шляху до ЄС. Навіть й самі новини з ЄС щодо соціальної політики Європейського Союзу часто виглядають свого роду «інородними» в українському інформаційному полі.
Зокрема залишилася майже непоміченою в Україні доволі важлива подія останнього часу в Європейському Союзі, а саме підписання на Саміті соціальних партнерів у Валь-Дюшесі 31 січня 2024 року «Тристоронньої декларації про процвітаючий європейський соціальний діалог». Крім підпису Урсули фон дер Ляєн від Європейської Комісії там стоять також підписи й ключових соціальних партнерів. Зокрема йдеться про підпис Президента Business Europe Фредріка Перссона та підпис Генерального секретаря Європейської Конфедерації профспілок Естер ЛІНЧ.
Процитуємо основні тези цього вкрай важливого документу як для самого ЄС, так й для України, яка оголосила свій конституційний курс на вступ до ЄС. «Для досягнення спільних цілей, які ми поставили перед собою, ефективний соціальний діалог на рівні ЄС був і залишається важливим. Закріплений у Договорі про функціонування Європейського Союзу, європейський соціальний діалог на всіх рівнях втілюється в життя через консультації, дискусії, переговори, угоди та спільні дії. Це фундаментальний компонент європейської соціальної моделі та нашої європейської демократії… Підписанти підтверджують своє зобов’язання повністю поважати і просувати роль соціальних партнерів і двостороннього соціального діалогу. Це включає повну повагу до прерогатив профспілок та організацій роботодавців як суб’єктів соціального діалогу, а також до унікальної ролі, яку соціальні партнери та соціальний діалог відіграють на європейському та національному рівнях. Роль, яку Договір відводить соціальним партнерам, відрізняє соціальний діалог від інших форм консультацій, таких як діалог з громадянським суспільством».
Маємо зазначити, що ціла низка нормативних актів з соціального діалогу в Україні останнього часу вже зараз викликає низку питань як з боку сторін соціального діалогу в Україні, так і з боку наших європейських партнерів. Зокрема йдеться про Закон України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання і використання відпусток та інших питань». Згідно цього законум українські профспілки, фактично, втратили право на проведення для своїх членів профспілкових комітетів профспілкового навчання. Раніше профспілкове законодавство України давало можливість профспілкам для членів своїх виборних органів організовувати профспілкове навчання до 6 днів на рік зі збереженням заробітної плати за рахунок роботодавця.
Це демократичне завоювання українським профспілкам вдалося ще 2009 року внести до Закону України про профспілки. Вочевидь, що дане обмеження прав профспілок, як сторони соціального діалогу в Україні, не має свого навіть мінімального економічного зиску для роботодавців, бо йдеться про абсолютно невеличкі суми розходів на одиниці членів профспілкових комітетів. Вочевидь, що в цій новації йдеться не про заощадження грошей для роботодавців, а про черговий наступ на права українських профспілок при повній відсутності будь-якого економічного зиску із цього. Саме безсенсовість цієї атаки з економічної точки зору й викликала цілковите нерозуміння цього кроку українського парламенту як серед низки членів EESC, так й серед європейського експертного середовища з соціальної регуляції.
В умовах воєнного стану в Україні, безумовно, основні загрози економічній безпеці Україні складають високий рівень тіньової економіки, зростання інфляції і бюджетного дефіциту, зменшення валового нагромадження основного капіталу, зростання безробіття, несприятливий інвестиційний клімат, надто високий рівень державного боргу. Але ж все частіше експертне середовище, зокрема й ЕЦЕБ, вимушені додавати до цього переліку й вкрай незбалансовану ситуацію як в поточному законодавстві України, так і в практиці ведення бізнесу щодо захисту інтересів всіх соціальних партнерів, а не тільки інтересів власників.
Незбалансована та одностороння політика держави щодо нехтування інтересами найманої праці та профспілок, як її репрезентантів в режимі соціального діалогу, на нашу думку вже зараз складає серйозну загрозу як для економічної безпеки держави та її сталого розвитку, так й для самих перспектив вступу України до Європейського Союзу. Пропонуємо продовження та розгортання цієї дискусії в експертному середовищі з питань економічної безпеки держави.
